Авторський сайт Олександра Коротко

«Місячний хлопчик» (фрагмент)

...Хвороба — владна й примхлива цариця, вона не чекає, коли її покличуть, а приходить сама, зі своїми кухарками, лікарями, аптекарями. Твоє «я» перетворюється на жалюгідну беззахисну істоту, що намагається задовольнити будь-яку її забаганку. О, як він з нею боровся! Та все марно. Вона оселилася в нашому будинку на правах господині, і ми з цим змирилися. Спочатку я, потім — він. Я сердилася на себе й долю. Знала, що буду покарана, та не вірила, що це станеться так швидко. Радше навпаки. Він же вичікував. Шукав нову форму існування. Це був найскладніший період у нашому житті. Хвороба теж не гаяла часу. Я намагалася умовити його кинути роботу, та він мене не чув. Його поведінка лякала знайомих. Щодня він ішов на роботу, наче на Голгофу. Хвороба вже не ховалася. Вона була всюди, і передовсім на його обличчі. Цікавитися здоров’ям, дивлячись на нього, було просто блюзнірством. Усі навколо дружно грали одну роль: вдавали, що нічого не відбувається. На кожній зустрічі він пильно, іронічно і навіть грайливо вдивлявся в очі співрозмовника і всім своїм виглядом, манерою поведінки провокував його, давав зрозуміти: йому байдуже, що той думає про його стан, а якщо сумнівається, то нехай спитає, поспівчуває, пожаліє зрештою. Для нього найголовнішим було залишатися наодинці з хворобою...

Переклад Володимира Даниленка