Напередодні долі

Крилатий вислів «Їхати в Москву за піснями» отримав нещодавно приємне продовження — «...а за віршами — до Києва». Саме в нашому місті живе поет Олександр Коротко, на чиї вірші московська фірма «Книжник-аудіо» записала компакт-диск «Уздовж тиші». Виконавець — блискучий інтерпретатор багатьох видатних майстрів, народний артист Росії Сергій Юрійович Юрський. Це неабияка подія не тільки для України, і сьогодні ми знайомимо наших читачів з цією роботою, пропонуючи два експрес-інтерв’ю з творцями проєкта.

 

 

Олександр Коротко: «Шукати читача не треба...»

 

Олександре Шимоновичу, як ви взагалі ставитеся до публічного читання ваших віршів іншими виконавцями?

— Інших виконавців по суті й не було. Кияни, правда, бачили поетичну композицію, створену народним артистом України Олексієм Кужельним. Вона трохи надумано будувалася як ліричний діалог юнака-поета і дівча — його музи. Франківці — Олексій Богданович і Тетяна Олексенко — працювали щиро, але, відверто кажучи, мене глибоко розчарувало постановочне рішення, мені б не хотілося до нього повертатися. А ось із Юрським, як висловився сам актор, — «сталося». В ідеалі ж, що стосується творчості, все абсолютно просто — поезію повинен читати сам автор. Все інше має приблизний характер і зіставне, як оригінал і копія. Хоча інше читання виглядає точніше, ніж переклад з іншої мови, де, на думку Йосипа Бродського, навіть у разі успіху зберігається лише сімдесят відсотків першоджерела. Я і в це мало вірю.

Що ж стосується Сергія Юрського — він приголомшливий актор, масштабна особистість, і у мене немає розчарування. Якщо вже говорити зовсім відверто — перше прослуховування компакт-диска мене страшенно роздратувало, але потім читацький задум став ближчим, затягуючи все більше. І дійсно, там склалася дивовижна комбінація: Рахманінов, виконання піаніста Рацера, Юрського, і слід об’єктивно визнати, що багато віршів йому, безумовно, вдалися. Його прочитання неоднозначне, нерівне, адже для того щоб зануритися у світ художника, треба йти разом з ним, що навряд чи можливо досягти взагалі. Можливе, правда, вловлювання на інтуїтивному, емоційному та філософському рівнях, і таке, на щастя, бачимо в цій роботі. Сплинув час, і вона мене по-хорошому дивує, і за цей продукт, я маю на увазі мовне виконання, — не соромно.

 

У Росії вірші читають: Михайло Ножкін, Олександр Лазарєв, Геннадій Бортніков, Михайло Козаков, Сергій Юрський, Володимир Рецептер. Кого з читців виділяєте ви?

 

— Михайло Ножкін — дуже симпатичний графоман. Він, пам’ятається, порівнював поезію з якоюсь частиною тіла. Козаков пройшов великий шлях, хоча, на мій погляд, залишився манірним. Я б виділив, звісно, геніального Смоктуновського з його Пушкіним, а на сьогоднішньому просторі — Юрського, свідченням тому — його прочитання Йосипа Бродського, приголомшливе читання раннього Маяковського, Мандельштама і робота, про яку ми говоримо сьогодні.

 

Але проблема посередництва між поетом і публікою все ж реальна...

 

— Мені пригадується зустріч з Юрським в Москві, поки єдина наша зустріч. Він запитав: «А для кого ви пишете?» Мене настільки вразило запитання — своєю відкритістю, беззахисністю, наївністю, що я, відверто кажучи, не знав, що й відповісти. Річ у тім, що головне завдання художника і, на мій погляд, єдине — не шукати свого читача. І не думати про читача. Знаходить читач. Тому що читання як процес — явище абсолютно творче, і ті, хто споживає серйозні художні цінності, роблять величезну, величезну роботу, просто божевільну працю над собою. Аналогія спрощена, але точна — не можна вийти на гігантів професійного боксу, не пройшовши рейтингові поєдинки. Це грубо, але вірно. І, до речі, Юрський про адресність все чудово розуміє. Адже драматург, коли пише, апріорі знає, що це призначено для виконання, для сцени. А поет пише інакше. Я зараз працюю над п’єсою про Ван Гога і бачу в ній актора Сергія Юрського. Бачу скуйовджене волосся, руду голову Ван Гога, і це зовсім інша творча колізія.

 

Чим цінний Юрський у проєкті «Уздовж тиші»?

 

— Він підійшов до роботи як дуже зріла людина і зробив дві речі. Вражають — простота викладу і божевільна внутрішня концентрація. Юрський тут розв’язав головне завдання, йому вдалося висловити основну рису високої поезії — відстороненість. Спочатку він ще бореться із самим собою, зі своїми навичками, але на певному етапі все виходить. Йому вдалося уникнути прикрашання, пафосу і, найголовніше, «красивості»: в прочитанні, викладі, інтонаціях.

 

Ви не згадали про ще один досвід у звязку з вашою поезією. Є ще спектакль Київського театру на Подолі «Квартал небожителів»...

 

— Так, режисер Віталій Малахов мене по-доброму вразив. Хоча я не вважаю це поетичним прочитанням і залишаюся вірним своїм переконанням: поезія — це глибоко інтимна річ, її треба не слухати, а читати (крім авторського читання, де поєднуються образ і поет, що само по собі дуже цікаво). А у Малахова цікаве режисерське рішення, і я вийшов зі спектаклю приголомшений. Для мене це було одкровенням.

До речі, 17 травня цей спектакль буде поставлено на сцені Національного драматичного театру імені Івана Франка, ми з нетерпінням чекаємо своїх глядачів і сподіваємося на хвилюючий театральний вечір.

 

 

Сергій Юрський: «А поет він рідкісний...»

Це не було комерційним проєктом, я в подібних речах взагалі ніколи участі не беру. А виник він внаслідок двох обставин. Московська фірма «Книжник» відновила на Русі чудову, на мій погляд, традицію випуску мовних і, зокрема, поетичних платівок. Я записав у них Володимира Маяковського, Осипа Мандельштама і ось тепер — Олександра Коротка. З його віршами я познайомився два роки тому в Києві, під час гастролей моєї антрепризи, хоча із самим Коротком я тоді не зустрічався.

Його поезія зацікавила відразу, але як її вирішити, я не дуже собі уявляв. Адже я лицедій, мені потрібні положення, події, характери, а тут нічого звичного не було. Я також ніяк не міг собі пояснити — звідки це взялося? Повторю: я не знав Коротка, у нас була лише одна зустріч, уже перед записом диска. І я запитав тільки одне: чи не було у нього в житті якоїсь трагічної події, якогось різкого зламу, що б визначило його поезію. Олександр відповів, що ні, не було. Тобто джерело там інше. Потім я довго працював над його віршами, поки не склався задум програми. Я не стану його пояснювати. Скажу тільки, що монтаж композиції належить мені і створений він у надії на те, що тайнопис Коротка все-таки проясниться.

А поет він винятковий. Від його віршів виникає відчуття філософської спонтанності. У написанні — легкий, хоча пише про речі аж ніяк не очевидні.

Маю зауважити, що ця лінія в сучасній російській поезії дуже сильна. Поети цього напряму, і поети потужні, є і тут, в Ізраїлі, де я зараз перебуваю. Але Коротко, безумовно, найкращий з усіх. Тому я його і виділив, і записав. Мені дуже захотілося, щоб ці вірші відчули себе в проголошенні.

Мені зовсім недавно передали сюди готовий диск, але я перебуваю в медичному закладі, і тут ніде його прослухати. Але я, звісно, послухаю його, обов’язково. Хочу тільки додати, що для цієї серії музичне оформлення продумує і створює піаніст-віртуоз Дмитро Рацер. Зазвичай він музику підбирає, а тут, почувши вірші, вирішив виконати її особисто і записав для диска кілька дивовижних прелюдій і етюд-картин Сергія Рахманінова. І через деякий час я можу впевнено сказати, що вірші Коротка таке сусідство витримують.

У спілкуванні Олександр не менш самобутній. Пильна увага до співрозмовника, глибина, реактивність, усвідомлення своєї ціни — все це впадає у вічі навіть під час дуже короткої зустрічі. Але перш за все він привертає увагу як мислитель, оригінальний творець. Коротко — поет високої ноти. І я радий, що ця робота у мене з Олександром трапилася.

 (Телефоном з Тель-Авіва)

ще