Приречені на подвиг

Софія Мінквіц, журналіст-міжнародник у ЮНЕСКО, Одеса, лютий 2014 року

«...Мы остаёмся в памяти отчизны...»



Сказати, що поетичний твір «На Валаам» мене вразив, — значить нічого не сказати. Кожен рядок, як струм оголеними нервами. Скільки безіменних могил залишилося там! Тисячі людей, зведений до рівня тварин! Ми дивимося моторошні фільми про Освенцим і Бухенвальд, але там все ясно: кати, нацисти були ворогами, а тут — свої, з ким пройшов усю війну... Звісно, ми знаємо про масові репресії і червоний терор, про численні табори, але заглянути глибше, в саму суть, як це зробив Олександр Коротко, зважиться не кожен.

 

Хочу зізнатися, що прочитати «На Валаам» на одному диханні не вдалося, дихання час від часу переривалося — переривалося від жахів, несправедливості, абсурдності, від дикості того, про що дізнався. Хоча мова автора проста і зрозуміла, текст читається повільно, із зупинками на перепочинок. Пробігтися очима не вийде, тільки повна самовіддача. Спробуйте передати на папері крик чайки: хто чув, той зрозуміє. Так і тут. «На Валаам» не вимагає домислів.

 

Збережено те напруження творчого духу, без якого не можна уявити собі справжнього художника, яким є Олександр Коротко, і відчути любов до своєї Батьківщини. Ось вона — наша Батьківщина — невпізнанна, вся у крові й сльозах лежить перед нами і волає про милосердя, і серце автора болить і болить за неї.

 

Пропускаючи через серце «На Валаам», можна буквально доторкнутися до трагічних сторінок нашої історії. Якою силою повинен був володіти фронтовик-інвалід, потрапивши в будинок-інтернат закритого типу з особливим режимом! Те, що пережили ці люди, випробовувало не тільки людські можливості. Надривні для серця подробиці цього поетичного твору змушують поринути в глибини мороку, іменованого островом Валаам, де людський дух не зможе здобути перемогу.

 

«На Валаам» має прочитати кожен, хто цікавиться політичним життям суспільства, нашою історією і, природно, літературою. Вирвавшись з-під пера письменника, цей твір стає якоюсь силою і починає жити власним життям.

 

Достоєвський писав, що смисл творчості, письменства — знайти в людині людину. Олександру Коротку вдалося зачепити всі глибини людської душі й оголити правду, тому неможливо не визнати його громадянський подвиг і дар письменника.

 

 

P.S. Хочеться вірити, що час все розставить на свої місця.

ще