Поет Олександр Коротко: «Друзі жартували: І ти скаржишся, що тебе не друкують? Будь-яку газету відкрий, там — „Коротко про різне“».

газета «Факти», №108, 16.06.2016, Київ

Ольга Сметанська
 
У Києві автор презентував книгу афоризмів «Майбутнє повернулося в минуле».
Вірші відомого київського поета Олександра Коротка перекладені багатьма мовами світу: англійською, французькою, німецькою, польською, івритом, грецькою і, звісно ж, українською... На сцені їх блискуче читає Сергій Юрський. А пісні на слова Олександра Коротка є в репертуарі Олександра Малініна, Тамари Гвердцителі, Миколи Караченцова, Філіпа Кіркорова, Катерини Бужинської, Ірини Сказіної, Миколи Свидюка. Їх виконував Юрій Богатіков.
Нова книга Олександра Шимоновича «Майбутнє повернулося в минуле» незвичайна. Вона складається з афористичних мініатюр-одновіршів. Наприклад, «Ганявся за мухою, поки не пробачив», «Сподівався, а на що — не пам’ятав», «Встав на ноги і зліг», «Не з тими поговорив начистоту», «Шукав що треба де не треба», «У чверть на десяту час сів на шпагат»... А є й зовсім короткі: «Вступив у вже», «Вчасно запізнився».
 Напередодні презентації книги «ФАКТИ» поспілкувалися з її автором.
 
— Олександре Шимоновичу, прочитала вашу книгу «Майбутнє повернулося в минуле» на одному диханні. Парадоксальна назва...
— Вважаю, що все наше життя парадоксальне. Я не впевнений, що час рухається тільки з минулого в сьогодення і майбутнє. Мені здається, іноді це рух з майбутнього в сьогодення і минуле. Багато речей, які здавалися нам назавжди забутими, повертаються. Згадую дитинство. До шести років я жив у бабусі в Коростені. Як зараз, чую тріщання дров у печі, бачу нашого  кота, який зимовим вечором сідає біля моїх ніг і зігріває їх. Іноді мені здається, що все це сон, я прокинуся — і все повернеться на круги своя... Час зараз рухається з неймовірною швидкістю. Це багато хто помічає. І мої одновірші — відображення цієї динаміки. Кожен рядок у мене — роман. Умістити його в одне речення або словосполучення — філігранна робота. Афоризм — дуже складний жанр. Тут потрібно завжди потрапляти в десятку. З п’яти тисяч одновіршів, написаних мною за десять років, у книзі я представив читачеві дев’ятсот п’ятдесят.
 
— Як же народжуються афоризми?
— Афоризми, як і будь-який вид літературної творчості, має Б-жественну основу. Крім поетичного таланту, потрібно мати талант до праці. Натхнення? У нього не вірю. Я працюю щодня. Найпродуктивніший для мене час — з четвертої-п’ятої години ранку до восьми. Тиша і самотність — усе, що мені необхідно для творчості. Але, з іншого боку, наше життя — це зустрічі. А творчість — зустріч із Всевишнім. Це диво може статися, тільки коли прагнеш до нього, піднімаєшся духовно. Так мені здається...
 
— Ваші вірші читає Сергій Юрський. Як ви з ним познайомилися?

— Мені здається, що найкоротший шлях до мети — прямий. Я відправив кілька своїх текстів Сергію Юрському, і він включив їх до свого репертуару. Великий актор, великий майстер! Він і сам пише вірші й прозу. Спочатку мої вірші мав виконувати Михайло Козаков, але завадила його хвороба. Він приїхав до Києва і попросив, щоб йому показали музей Булгакова. Сів попереду в машині, я — позаду. Говорили про поезію і поетів. Коли згадали Бродського, Козаков близько години читав його вірші по пам’яті. Це незабутньо!
 
— Мені дуже сподобався ваш афоризм «Вчасно запізнився»... З вами таке траплялося?

— І не раз. Господь береже — десь тебе зупиняє, затримує, кудись не пускає. Адже кожен наш день, кожна мить перебування на Землі — це диво. Жити, творити, спілкуватися з людьми, осягати цей світ — усе це дива. Одне з них — те, що я став поетом. Закінчивши Одеський інститут народного господарства, змінюючи посади і професії, я чітко розумів, що поезія для мене є первинною. Я пишу із шести років! Були у творчості перерви. Але я завжди відчував себе поетом. Сьогодні у мене понад двадцять поетичних збірок.

***

Чернее черного чернила на черный лист ночей легло

чистописание чудес. Ты рядом в снах моих служила,

ты их сильней меня любила, не надо мной, над ними

ты черным вороном кружила, и ворожила, ворожила,

и заколдованной зимой снежинки таяли, как звезды,

и воздух был так невесом, и я не знал, что ты со мной,

что ночью поздней ты льешь отчаянные слезы, а я-то

думал, это сон.

 

Знаю, один з ваших співавторів відомий композитор Вячеслав Добринін.

— Так, з ним ми для Філіпа Кіркорова створили шлягер «Ех, дорога». Записували на студії «Мелодія». Кіркорову пісня дуже сподобалася. Я приходив до нього додому, знав його маму — дужа розумна  жінка з біблійними очима. Філіпу було тоді лише 25. А для Тамари Гвердцителі з київським композитором Інною Пушкар ми написали чотири пісні: «Я — таємниця», «Поранене небо», «Біла отара», «Люди — не святі»... У Тамарі Гвердцителі мене вражає скромність і незахищеність. До слова, її мама — одеситка. Олександр Малінін, якому я, як і Юрському, відіслав свої тексти, написав музику на мої вірші «Місячна соната». Цю пісню багато років тому він з успіхом виконав на «Блакитному вогнику». Я ніколи не писав слова на музику. Завжди відбувається тільки навпаки.

 

— Бувало, що вірші приходили вам уві сні?

 — І не раз. Раніше вранці їх записував по пам’яті. А зараз не ризикую — прокидаюся і одразу беру в руки олівець. Знаєте, поети завжди бачать більше за інших, відчувають гостріше.

 

— Творчість яких поетів ви любите?

— Мені подобаються Мандельштам, ранній Маяковський, Шевченко, Цвєтаєва, Леся Українка... Кожен з них — геній.

 

— У жанрі одновіршів, як мені бачиться, вам близькі Ігор Губерман, Володимир Вишневський, Михайло Жванецький... Але ви, здається, всіх обійшли у стислості: «Народився на капусті», «Животіти на яхті», «Чижик пижик ходив»... куди коротше?

— Дійсно, коротше нікуди.

 

— Не дивно — адже ваше прізвище Коротко.

— Бачите, як все склалося (усміхається). Друзі жартували: «І ти скаржишся, що тебе не друкують? Будь-яку газету відкрий, там — «Коротко про різне». Я своє прізвище підтвердив (сміється).

 

— Сергій Юрський сказав, що ви поет рідкісний, високої ноти. Андрій Вознесенський вас назвав новатором, імпресіоністом в поезії. А Павло Загребельний зазначав, що ваші вірші не для читання вголос, а для споглядання, що вони дозволяють жити не в дріб’язковій метушні повсякденності, а в тій величній самотності, де ми залишаємося людьми в найвищому значенні цього слова.

 — Усе це дивовижні люди. Вознесенський написав передмову до моєї іронічної поеми «Зорі назустріч», а Павло Архипович в театрі імені Франка відкривав «Поетичний вечір на двох», де ми з Беллою Ахмадуліною читали свої вірші. Ми часто зустрічалися у нього на дачі. Якось спілкувалися, пили горілочку, закушували картоплею з цибулею і оселедцем. Я сидів у його кабінеті в розкішному кріслі, подарованому йому Параджановим. І раптом, вказавши на одну з картин, що висіли на стіні, він сказав: «Це робота Івана Марчука. Я тобі дарую її». Я намагався заперечити, що такий дорогий подарунок не прийму. Але Павло Архипович наполіг на своєму. І зараз вона мені нагадує про ту нашу зустріч.

  

— Чула, що ви об’їздили пів світу. Яка країна і чим вас особливо вразила?

— Знаєте, я великий шанувальник живопису. Знаю столиці країн і міста за музеями. Можу сказати, в якому залі розміщено той чи інший шедевр. Мої улюблені художники — Пітер Брейгель і Дюрер. А ще я люблю класичну музику. Вона весь час мене супроводжує. Улюблений композитор — Ігор Стравінський. Йому я присвятив один зі своїх віршів, який завершується так: «І проростуть слова в свідомості моїй твоїм мовчанням»...

 

— Над чим зараз працюєте?

— Пишу новели і готую до видання збірник вибраних поезій. Ось один із нових віршів:

***

Под копирку черной ночи

необжитых страшных лет

дождь, небес разнорабочий,

шлет из прошлого привет.

 

И машинка у окна,

айсберг слов неукротимых,

пальцами дождя, одна,

бьет чечетку снов любимых.

 

Боль сочится по стеклу

пытками воспоминаний,

а в заброшенном углу

кукол слышатся стенанья.

 

Где, в какой стране зимы,

гнет осенний память гложет,

вырастают дни из тьмы

и становятся моложе.

 

Сподіваюся, що в недалекому майбутньому побачить світ і моя поема на біблійну тему «Йосип та Яков». А ще в планах — провести великий творчий вечір. Час зараз непростий, багато хто каже: не до поезії. Але знаєте, як подивитися. Згадайте початок минулого століття. Революція, громадянська війна... А які поети творили в той період! І зараз благодатний час для справжніх поетів, які не чекають від своїх віршів дивідендів. Пишуть ті, хто не може не писати. Все дуже просто. Поезія — духовна сфера, де не варто шукати вигоди.

 

— Який з афоризмів в новій книзі у вас улюблений?

— «Відмовився йти в останню путь» і «Скучив за «Ух, ти!». Моє життєве кредо — любити життя, радіти кожній його миті і, звісно ж, робити добро.
ще