Останнє випробування Авраама

Стів Левін

Драматична поема Олександра Коротка «Авраам і Іцхак» оповідає про останнє, десяте випробування Авраама, про яке йдеться в Торі, у розділі «Ваєра» книги «Берешит».

«Бог випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля, ненавидить душа Його» (Тєїл, 11: 5). І робить Він це тому, роз’яснює РАМБАН, що «знає, що праведник виконає Його волю, — і тому, бажаючи збільшити його заслуги, посилає йому випробування, але він не випробовує  нечестивців, які його не послухають. А значить, всі випробування, про які йдеться в Торі, — на благо» (Книга «Берешит» з обраними коментарями Рамбана. Єрусалим, 5767/2007. С. 79).

Рав Іцхак Зільбер (благословенна пам’ять праведника!) роз’яснює у своїй книзі «Бесіди про Тору» (Єрусалим, 5760/2000. С. 35), що «Бог посилає випробування людям, яким заздалегідь дав сили витримати його. <...> З досвіду всього мого життя я знаю: не було випадку, щоб Бог послав випробування людині, не давши їй духовних сил вистояти».

Навіщо потрібні випробування? Цьому існує багато пояснень. Одне з них дається в вищенаведених словах Рамбана: для того, щоб, виконавши волю Всевишнього, праведник тим самим збільшив свої заслуги і дав людям приклад правильної поведінки в певних ситуаціях.

Серед попередніх випробувань Авраама були надзвичайно важкі: так, зовсім молодим він був кинутий за наказом царя Нимрода у вогненну піч за те, що відмовився поклонятися його ідолам... Але останнє, десяте випробування було особливо важким, адже раніше йшлося про його власне життя і близьких йому людей. Тепер же йому, людині милосердній (сутність Авраама — хесед*), Б-г каже: «Візьми, прошу, сина свого, єдиного свого, якого ти любиш, Іцхака, і йди в землю Морія, і принесеш його там в жертву на одній з гір, про яку Я скажу тобі» (22: 2).

Авраам виконує волю Б-га, не замислюючись, без заперечень, хоча все те, що йому належить зробити, суперечить його переконанням, почуттям і поведінці протягом усього його життя. Адже Авраам навчав людей робити добро, роз’яснював їм, що Б-гу противно принесення людських жертв. А тепер він повинен піднести в жертву свого єдиного улюбленого сина Іцхака, в якому почнуться не тільки майбутні нащадки Авраама, а й майбутнє усього обраного народу.

Але Авраам вірить Б-гу більше, ніж собі. Він глибоко переконаний, що Б-г краще нас знає, що нам робити, і навіть тоді, коли нам Його цілі і шляхи незрозумілі й здаються абсурдними, — все одно ми повинні виконувати Його вказівку (зауважимо, що в даному випадку це не наказ, а прохання)...

Саме цю колізію між природними людськими почуттями і обов’язком Олександр Коротко поставив у центр сюжету своєї поеми.

Серед численних попередників О. Коротка у розробці «вічної» теми був і Йосип Бродський з поемою «Ісаак і Авраам» (1963). Не надто переймаючись  першоджерелом  і точністтю (у нього «в пустелі Ісаак і Авраам четвертий день пішки до порожнього місця ідуть одні»), Бродський дав тут простір «вільній  грі стилю і незалежності розуму» (визначення В. Кулле).

У поемі Олександра Коротка цьому протистоїть точне слідування фактам біблійної історії, що не виключає права на домислювання і здогад.

Поема Олександра Коротка побудована на тексті Тори і сюжетах мідрашів і Агади, що роз’яснюють і доповнюють його. У той же час «Авраам і Іцхак» — не проста ілюстрація відомого сюжету, а спроба самостійного поетичного його осмислення.

 

Діалогічна форма оповіді, що створює драматичне напруження сюжету, постійно підкреслює рефреном «— Авраам! // — Ось я», підказаним автору текстом Тори, де йде діалог Вс-вишнього і Авраама, Авраама й Іцхака. Але психологічна драма Авраама — боротьба людського, батьківського почуття з усвідомленою необхідністю виконати те, що визначено Вс-вишнім, розгортається всередині його свідомості.

І це — переосмислення агадичного сюжету, в якому болісна внутрішня боротьба Авраама розкривається у формі його діалогу із сатаною-спокусником, який не тільки ставить перед ним і його сином зовнішні перешкоди (непереходиму річку), а й прагне посіяти в їхніх душах сумнів у справедливості задуманого, граючи на почуттях добра і справедливості.

Сюжет поеми автор обмежив трьома днями шляху батька й сина до гори Морія, «де Храму належить стояти», і обставинами, за яких відбувається «акеда»* Іцхака. Олександр Коротко домагається граничної концентрації сенсу, опускаючи деякі деталі, відомі читачеві, знайомому із Торою. Так, про саме прохання Б-га про вознесіння Іцхака не оповідається.

Проте всю увагу читача направлено на розкриття Б-жественного задуму («Вся справа в задумі Його, у великій таємниці»). Від того, як Авраам сприйме і виконає прохання Вс-вишнього (а міг би відмовитися і залишитися «хто держиться Моїх заповідей», тобто не винним у порушенні Закону!), залежить, на думку автора, майбутнє обраного народу і всього світу.

Цей «задум» і його здійснення розкриваються в поемі поступово. Етапи Подвигу Авраама відзначено згаданим рефреном: «— Авраам! // — Ось я». Це одночасно звернення і запитання Вс-вишнього про обраний Авраамом шлях, на який слідує відповідь про готовність іти й виконати.

Авраам, здається, повністю підпорядкований голосу Вс-вишнього: «— Я чую. Він наді мною, в мені. Він вище всіх земних перешкод».

У бажаннях Авраама і Іцхака «немає відмінностей». Батько закликає сина молитися за майбутні покоління, розуміючи, що в цей момент вирішується їхня доля.

Кульмінація випробування — Авраам на порозі звершення Вчинку. Він знемагає: «Мені душно, мені тісно на землі. Я знаю, Ти чекаєш вчинку. Всі сльози виплакав...» І ось уже «У головах Іцхака — Авраам, і ніж, як ангел той, в руці його завис над тілом. Все сповнене величності».

Що переможе — «сліпа віра» («Так, сліпа. Даремно нарікає тиша. Відчинено ворота раю»), усвідомлене почуття чи стихія пристрастей?

За агадичним сюжетом, в той момент, коли Авраам заніс ніж над сином, сатана штовхнув його, і ніж випав. І Авраам заплакав, але підняв ніж і заніс його знову. І тут розкрилися небеса над Іцхаком, і він побачив, що на тому місці, де він лежав, буде побудовано, потім зруйновано і збудовано Храм. І янгол озвався до Авраама, закликаючи його не завдавати шкоди юнакові.

Олександр Коротко ще більш загострює ситуацію:

Ще мить, і Авраам опустить ніж не в серце сина.

Відомі нам джерела, навпаки, наголошують, що в момент скоєння акеди Авраам не відчував сумнівів у справедливості задуманого і його рішучість анітрохи не ослабла. Але це поетичне домислювання драми батька в поемі Коротка виправдане подальшими муками Авраама за свою хвилинну слабкість: «думка, що сірою мишею пробігла в... понівеченій свідомості».

Тим більше, що Вс-вишній повністю виправдовує Авраама і високо оцінює його Вчинок і значення для майбутнього.

Суперечку Б-га з його слугою сатаною, який не вірив, що Авраам здатний в ім’я вірності Вс-вишньому принести в жертву власного сина, було вирішено на користь Авраама. Він вистояв у цьому важкому випробуванні, хоч і заплатив за це душевними стражданнями і смертю своєї дружини Сари, яка не перенесла звістки про те, що він готується пролити кров їхнього єдиного сина.

Поема А. Коротка прокладає міст із минулого до сучасності. В одному з інтерв’ю автор — людина віруюча — розмірковує: «Чим відрізняється людина від усіх інших істот і від янголів зокрема? У неї є свобода вибору. Г-сподь Б-г не створив Театр маріонеток, він сказав: найголовніше — це страх перед Б-гом і свобода вибору. Ми можемо до безкінечності як падати, так і підніматися, а янгол цієї можливості позбавлений. Тому в нас є і нагорода, і покарання» («Бульвар Гордона ». 2005. 14 червня, № 8).

«Справи батьків — приклад для синів», — кажуть наші мудреці. Історія принесення Авраамом в жертву Іцхака, викладена в Торі й поетично втілена в поемі О. Коротка, вчить нас тому, як, відчуваючи страх перед Б-гом, зробити у своєму житті правильний вибір і вчинок, від якого, можливо, залежить багато чого...

Відзначимо на завершення, що розкриттю глибокого задуму сприяє виразна віршована «тканина» поеми — гнучкий, емоційно насичений вільний вірш, з епізодичними римами, що місцями переходить у ритмізовану прозу.

Зовнішнє і внутрішнє оформлення поеми, виконане Ітеллою Мастбаум за мотивами декоративних мініатюр у рукописних і першодрукованих єврейських книгах, цілком співзвучне за настроєм задуму поеми і, разом з тим, перегукується з її біблійним звучанням.
ще