Транскрипція думки

Олександр Коротко, «Авраам і Ісаак», поема, Сімферополь, «Таврія», 2007 р.

Олександр Коротко, «Ми зірки Давида», вибрані вірші, Сімферополь, «Таврія», 2007 р.

 

Олександр Коротко, поет, який живе в Україні, досить відомий і за її межами. Член російського ПЕН-Центру, він видавався також українською, англійською, французькою мовами, вірші були перекладені польською, хорватською, грецькою. Самобутність творів Олександра Коротка високо оцінена визнаними майстрами літератури — вступні статті до його творів писали А. Бітов та А. Вознесенський. Критика, віддаючи йому належне, відзначала: «Олександра Коротка важко поставити в будь-який ряд за ознакою подібності, подоби і спорідненості, у нього все занадто своє, кровно винайдене. Кожен його вірш — лише елемент об’ємної трагічної фрески про сучасність» («Дзеркало тижня», 1998). У 2002 році вийшов диск «Уздовж тиші» — вірші поета читає прекрасний артист Сергій Юрський, на театральній сцені в Києві з успіхом йшла п’єса Коротка «Квартал небожителів», його поезія, покладена на музику, привертає талановитих виконавців — Світлану Портнянську, Тамару Гвардцителі, Олександра Малініна, Йосипа Кобзона, Таїсію Повалій та багатьох інших.

Олександр Шимонович недавно приїжджав до Ізраїлю. Тут з успіхом пройшли презентації його книг, виступи на радіо. Поет розповів, що в останні роки багато часу приділяє іудаїзму, що знайшло відображення в його творчості: поема «Авраам і Ісаак» і збірка вибраних віршів «Ми зірки Давида» видані двома мовами — російською та івритом.

 

— У Торі є тижнева глава «І йди до себе». Настає пора, коли виникає потреба повернутися до своїх духовних витоків. Мій тато був віруючою людиною, очолював єврейську громаду Криму. Він був польським євреєм, знав іврит, читав Тору. Поки була жива бабуся, вони говорили тільки на ідиш. Я виріс у такій атмосфері. З кожним днем, вивчаючи іудаїзм, я все більше поринаю у світ духовних цінностей, мене це по-справжньому хвилює. Про це — поема «Авраам і Ісаак». Єврейська тема звучала і в колишніх моїх віршах. На мій вірш «Бабин Яр» музику написала дуже талановитий композитор Інна Пушкар, пісня у виконанні Світлани Портнянської звучала по всьому світу і в 2006 році була визнана кращою піснею про Голокост. У збірці «Ми зірки Давида» є вірші про дитинство, про місто, де я ріс, про любов і смерть. Поезія — найбільш камерна, найбільш прониклива субстанція у творчості. У поезії не можна прикидатися. Слово — це транскрипція думки, це айсберг, де є величезне внутрішнє філософське наповнення. Адже поезія — це передовсім біль, пропущений через душу. Я хотів, щоб мій голос зазвучав тією мовою, якою говорили мої предки. Мені дуже пощастило з перекладачами — Хава Коржакова, а потім редактори і перекладачі Рая та Ігаль Гамеір зуміли глибоко відчути все, про що я думав і писав. Їм як носіям мови вдалося перетворити мої вірші на івритську поезію.

 

Олександра Коротка вирізняє своя неповторна музика вірша, свій ритм, який не має аналогів, своє трагічне світовідчуття.

 

«Ползла по небу ночь — змея, и не хотелось жить Аврааму. И сон, объятый пламенем тоски, искал дороги  к рассвету, к солнцу, а в виски стучало заклинанье: „Три дня пути“. И утром ранним явились слуги и тревоги, и на пороге стоял растерянный Исаак. „Пусть будет так“, — сказал Авраам и начал сборы.

Их ждали впереди не горы, а Мориа — гора, где Храму предстоит стоять, где разговоры о земном, о бренном, уходят вспять…»

 

І зовсім інші вірші — сповідальні, витоки, що їх живлять, глибоко особисті.

 

Город рыжих невест. 
Местечковый обидчивый ветер
за один лишь присест 
выпивает всю воду из луж.

 

Камертон поета налаштований на осмислення тем, співзвучних кожній людині, але йому дано висловити це в поетичних строфах.

 

Возникает необратимо из оттенков времен и эпох
жизни чувственной пантомима — полусон, полуявь, вздох.

 

Що відбувається з часом і з нами, хто викрадає найбезцінніше? Це — «час з очима лихваря...» Де залишився наш Дім Дитинства? Повернутися туди вже неможливо...

 

Дом оглох в тишине, 
мой последний вокзал, 
он забыл обо мне, 
дом меня не узнал.

 

Тема Голокосту. Всього чотири рядки... і фізично відчуваєш гнилизну і безвихідь.

 

Грех сводит тишину с ума. Бескровная война. Концлагеря и печи.
Жизнь куколкой живет. Продрогли плечи часовых. Скрипит 
повешенный фонарь. Никто не верит, что умрет. И дождь,
как проклятый звонарь, по наковальне сердца бьет.

 

Є і зовсім короткі строфи — влучні, ємні афоризми:

«Всем лицам, знавшим знанье ночи наизусть, отчаяньем предписано молиться».
«Адам и Ева никогда не любили друг друга».
«Ангел рассмешил душу, и возникла улыбка на лице человека».
«Без ответа остался еврейский вопрос».

Зауважимо — і не тільки. На багато питань буття намагається знайти відповіді поет.

«Жизнь происходит. Эту радость, средь прочих новостей, живущий на земле в один из дней своих находит».

Але також, не спрощуючи людської природи, нагадує: усі ми, земляни, гості у цьому світі.


Приходит время, и пора 
душе в дорогу собираться.
Совсем не спится до утра, 
и стыдно в этом нам признаться.
Приходит время, и пора
увидеть яркий свет нездешний,
понять, что жизнь Его игра,
а мы птенцы в Его скворечне.
Приходит время, и пора
читать последнюю страницу,
и слушать, слушать как ветра
заглядывают в наши лица.
Приходит время, и пора
расправить крылья для полета,
забыть, что были вечера 
как продолжение субботы.

 

ДОТОРК

Небес подоба

таїно́ю сонцесяйною —

відгадкою випадковою,

відгадкою безкровною

бережеться в душі,

так, ніби

гори войовничих істин

в імлі розтанули

незвіданих висот,

де янголи Тори

і зоряні свічі

заводять розмови

про радості вічні.

 

ГОНІННЯ

Я осягнути

розумом

не зміг

свого натхнення

забаганки,

лиш тіні

миті спозаранку —

пусті витрати,

неначе олов’яні

ті солдати,

виходять

із нічного

гетто

моїх начал

і мого забуття,

і трон

подивування

здіймають

до вершин

чуттєвих,

де вітру

нескоримий

стогін

тривожить

обшири

мого ледарювання.
ще