Вид на світобудову

Вадим Рабинович

Чому Вид на світобудову передує книзі вибраного, названій «Я не жив на землі»? На землі не жив, а світобудову бачив, але передовсім створив усі окремості цієї — своєї! — світобудови у вигляді цілісних речей (явищ, стихій, почуттів...) і дав поспоглядати все це нам — захопленим і здивованим читачам, що завмерли перед усім цим, як перед світом вперше — перед низкою значущих окремішностей: «Як із гнізда, із часу випав я... »,« Ніч впадає в любов... »,« На острів. Невже так просто?..» ( вірш« Бродський»), « Листковий пам’яті пиріг...» («Караїмське кладовище»)... Так складається цикл «Примхи». А це означає, що поет, виліпивши чудо із метафор, сам присутній під час диво творення і споглядає його: Час, Ніч любові, цвинтарна радість...

Таке от розвішання. З паузами міжкартиння, міжмовності, межитім’я...

Паузи у цьому розвішанні ритмізують рукотворну світобудову. А кожна пауза — це подія співбуття, точніше — двох буттів. І у ній — паузі — можливість поета-деміурга. Антропна можливість. Але якою ціною здобута?..

Перш ніж відповісти на це запитання, процитую диво під назвою «Малевич» цілком:

«Ты мотыльком уставшим явился и полетел на свет ночей квадратных..
Так зарождалась жизнь восторженных терзаний, и бездна над головой твоей
качалась бессмертным маятником страха, а ты-то думал, это кисть, и рисовал
безумство воображения в бунтарском и наивном припадке нелюбви к природе,
к цвету, к слову, лежащему на берегу твоих несбывшихся надежд».

Ціною втрати поетичного мовлення, якому належало бути пронизаним ажурами пауз, в якому мають затіватися нові сенси у міжмовності свідомості, міжрядкових клаузулах, внутрірядкових цезурах, міжлітеральних пунктуаціях інтонаційно-синтаксичної природи.

Але всього цього в монадах поета Олександра Коротка немає. Зате є роденівська цілісність моноліту: часу, ночі, цвинтарного умиротворення. Але... з повітрями між монадами, що можуть стати притулком дослів’я; напередодні мовлення, що долає нерозбірливі мовчанки — відразу та раптом.

Сам собі конструктор. Сам собі і приймальник. І мешканець у своїх будівлях світу. Аудіо-візуальний Корбюзьє...

«Як з гнізда, із часу випав я» і... «...не бентежить вічність порожнечі».

Чи це не диво?..
ще