Страх – одне з найсильніших почуттів людини, що сягає корінням в доісторичне минуле. Філософію страху досліджували Аристотель, Декарт, Фрейд, К’єркегор, Хайдеггер, а також сучасні фахівці самих різних галузей – філософи, психіатри та психологи, мистецтвознавці, лінгвісти …
Dolendi modus, timendi non item – Страждання має межу, страх безмежний. Так писав Френсіс Бекон у своєму есе «Про смути та заколоти» ще в 1625 році. Сучасний страх прийняв тотальні, часом жахливі форми, і пронизав не тільки приватне життя людини, а й життя суспільства. Страх має здатність нишком проникати в душу людини, міста, країни …
Феномен страху завжди цікавив людей творчих, що б вони не писали – картини, музику, вірші, прозу, трактати …
Але писати про страх має право підготовлена, сильна особистість, що здатна не завести глядача, слухача або читача в нетрі несвідомого, а навпаки, допомогти подолати тваринне почуття. Як? Перекласти свій твір в площину відстороненості, не упиватися деталями, – словом, бути філософом і лікарем у своїй галузі.
На головній сторінці сайту розміщені два вірші, обидва драматичні. Один – про страх, що відчувається конкретною людиною, швидше недолюдиною, вбивцею, загнаним у глухий кут невідворотної відплати. Друге – про співтовариство людей, також загнаних, невільних, що волею темних сил виявилися залежними, що живуть у страху. Олександр Коротко за допомогою точних засобів вираження і в тому і в іншому випадку ставить читача віч-на-віч з трагедією, але при цьому не займається моралізаторством, не виписує рецептів виходу. Поет дає можливість кожному по-своєму інтелектуально пережити та осмислити запропоновані обставини, але за жорсткістю теми усе-таки вгадується слово: “со-співчуття”.
