Критика

Хороша поезія завжди обганяла час…

Олександр Коротко народився в Україні у 1952 році; живе в Києві. Він пише по-російськи і каже, що його особистість сформувалася під впливом російської культури. Для мене його біографія існує практично тільки в рамках його поезії. В моїй уяві постають назви його ранніх збірок: «Вікно» (1989), «Нічний колодязь», «Будні розуму» (цитата з першого вірша в цій книзі), «Оплески мертвих рук»; «Безбарвні сни» (в перекладі українською), а також поема «Зорі назустріч». Він ще й автор твору в прозі — повісті «Місячний хлопчик». Це, власне, якщо коротко про Коротка.

Публікація російсько-англійських поетичних збірок — я можу перерахувати майже всі, оскільки їх зовсім мало, — традиція, яку започаткував Дмитро Оболенський в 1960 році випуском книги «Російська поезія» видавництва «Пенгвін». Ця традиція перетворилася на дуже важливий культурний феномен. В останні роки було опубліковано або підготовлено до друку твори Геннадія Айгі (в перекладі Пітера Франса), Леоніда Аронзона, Ольги Седакової, Негара Хасан-Задеха; на підході — Лариса Міллер (все у перекладі Річарда МакКейна), Олена Шварц (у перекладі Майкла Молнара і Катріони Келлі), Євген Рейн (редактор Валентина Полухіна), а також Інна Ліснянська (в перекладі Деніела Вейсборта), Тетяна Щербина (переклад — Саша Дагдейл); антології «В обіймах тісних думок дивних», «Російська поезія в Нову Епоху» видавництва «Зефір прес Ю.С.» (редактор Дж. Кейтс); а крім цього, ще й вірші поетів, які пишуть по-англійськи, в російських перекладах за редакцією Олександра Дерієва і Володимира Гандельсмана з «Арс Інтерпрес». Усі перераховані поети, на мій неупереджений погляд, несуть стяги взаємопроникнення культур, попри те, що ці поетичні збірки ніколи не стануть бестселерами і навіть проста публікація їх пов’язана з труднощами як на Заході, так і в Росії. І саме для тієї невеликої читацької аудиторії, для тих, хто шукає непідробного культурного діалогу, істинного розуміння російської душі та душі Росії, ми пропонуємо поезію Олександра Коротка. Ще не вповні розкрився потенціал Інтернету для оприлюднення російських поетичних текстів паралельно з їх англійськими перекладами і самвидаву; немає і набраних на комп’ютері або розмножених на ксероксі поетичних книг і книжечок, незважаючи на феноменальні можливості, які надає сучасна технологія, — не порівняти з шістьма-сімома копіями, друкованими через копірку на друкарській машинці колись, скажімо, у сімдесяті в Росії. Хороша поезія завжди обганяла час і навіть технології, і поезія Олександра Коротка і інших зазначених вище авторів — тому приклад.

Уперше я познайомився з поезією Олександра Коротка завдяки своєму другові Олександру Ткаченку, коли ми зустрілися з ним і ще одним поетом — Андрієм Вознесенським — на пастернаковських читаннях у 1990 році в Москві, куди мене запросили. Книга Вознесенського, над якою я в той час працював, мала промовисту назву і зміст: вона називалася «На краю» і вийшла у 1991 році. Ми продовжували спілкуватися з Олександром Ткаченком під час його приїздів до Англії на міжнародні засідання ПЕН-клубу. Я перекладав його, і ми разом декламували його вірші на зустрічах Пушкінського клубу, співголовою якого я є вже більше десяти років. Ткаченко згадав ім’я члена ПЕН-клубу поета Олександра Коротка і в один зі своїх недавніх візитів привіз мені симпатичну книжку його віршів «Транскрипція думки» з ілюстраціями Михайла Казаса, практично маловідомого кримського художника, чий талант розкрився у часи Срібного століття і який помер у 1918 році.

«Транскрипція думки» — це збірник одновіршів. Сергій Папета у своїй блискучій передмові до книги називає їх «неоалександрійськими», обігруючи ім’я Коротка і поетичну форму. Оскільки це були перші вірші автора, з якими я познайомився, — а перші враження від поезії надзвичайно важливі, особливо для перекладача, — я хочу трохи більш докладно зупинитися на цій книзі. Я не буду тут обговорювати чудові малюнки Михайла Казаса та їх екзотичний характер — я не використовую це слово в його клішованому значенні, — але я все ж хотів би прокоментувати фотографію, вміщену на початку. На ній Олександр Коротко поруч зі стосиком книг. Єдине ім’я, яке можна розібрати, це ім’я Мандельштама на тритомнику, виданому на Заході й передрукованому згодом у Росії. Публікація всього Мандельштама (йому б, напевно, сподобався вірш Коротка із двох слів — «амністія думки») у Радянському Союзі була явним проявом гласності. Звісно, така фотографія схожа на заяву з боку Коротка — швидше за все, це ті книги, які він взяв би із собою на безлюдний острів.

Ці одновірші з «Транскрипції думки» не є фрагментарними. Це повноцінні вірші. Я хочу процитувати деякі з них — ті, що захопили мою уяву і спонукали мене на переклад їх англійською мовою, — як передмову до обговорення збірки віршів «По обидва боки любові».

* * *
Радості печальний початок.

 

* * *
Провінційна вічність.


* * *
Обличчя, як перервана оповідь.


* * *
Поштові голуби снів.


* * *
Краще здогадуватися, ніж знати.


* * *
Літніх зір епілепсія.


* * *
На шибениці райдуги повис сліпий дощ.


* * *
Оркестрова яма пекла.

 

* * *
Пауза страждала на задишку.


* * *
Ієрогліфи листопаду.


* * *
Ми живі мішені наших власних цілей.


* * *
Монголо-татарське іго любові.


* * *
Страх – мій янгол-охоронець.


* * *
Упертий горизонт.


* * *
Тихотворення ночі.


* * *
Дощів одвічна втома.


* * *
Гострі кігті образ.


* * *
Наївне гетто.


* * *
Часу ешафот.


* * *
З усіх обіймів відходила ніч.


* * *
Якщо йти прямо, не звертаючи, потрапиш в рай.


* * *
Гризе світанок ночі дно.


* * *
Полонене повітря.


* * *
Смерть довгожителька.


* * *
Що за дивна манера — вмирати назавжди.


* * *
Не чіпайте небо руками.


* * *
Ми сидимо на рубежі тисячоліть, як діти на тину.


* * *
Амністія думок.


* * *
Скоморохи сновидінь.


* * *
Гостем незваним жити на землі.


* * *
Душа пішла, а смерть не приходила.


* * *
Чернетки пам’яті.


* * *
Адам і Єва ніколи не любили один одного.


* * *
Вмирання як подарунок.


* * *
Приходить час, і все втрачає смисл.


* * *
Ні — це міст, по якому йдуть інші.


* * *
Комарині укуси зірок.

 

* * *
Успішний світанок.


* * *
Ім’я твоє — як прапор на вітрі.


* * *
Картковий будиночок надії.


* * *
Айсберги слів.


* * *
Я місто залишив друзям у спадок.

Поезія, однак, не є просто транскрипцією думки, а й транскрипцією почуттів, образів, ритму і музики: останні два є найбільш важкими для відтворення, оскільки англійська та російська мови мають різну питому щільність. Коли я вперше прочитав вірші Коротка в збірнику «По обидва боки любові», я подумав: «Ага! Вільний вірш». Але коли мій друг Ірина Костиріна читала мені їх, я усвідомив, що в цих рядках часто ховаються рими і асонанси, а ритм відрізняється витонченістю і різноманітністю. Безумовно, одновірші не римуються, але для гармонії не обов’язкова фізична рима. Можна перекласти і образи (хоча їх культурна складова може бути розмита). «Айсберги слів» надихнули мене, коли я писав цю передмову, скласти такий вірш:

ОЛЕКСАНДРУ КОРОТКУ

Якщо слова — це айсберги,

Чи можуть вони знищити «Титанік»?

Чи треба нам, угледівши їх, в паніці тікати

Чи плисти серед них

У морі колективного несвідомого,

Забувши про Сциллу і Харибду?

Перекладач може передати почуття, але вловити їх належить вдумливому читачеві. Коли Коротко пише: «Невже нам любов дана як продовження творіння?», він відсилає нас до свого збірника віршів «По обидва боки любові». Творіння знаходить своє продовження у любові; потім ви опиняєтеся якимось чином по інший бік любові, де знову починається творіння. Дуже мало поетів, крім, можливо, Пушкіна, можуть одночасно любити і творити.

Звернемося до Мандельштама і до одного з ключових образів Коротка: обертання землі. У Мандельштама є вірш «Озброєний зором вузьких ос», в якому автор прагне «почути вісь земну». Коротку також хочеться почути земну вісь: в першому вірші збірки він згадує маятник Фуко в Ісакієвському соборі Петербурга; і далі — «це замкнене коло під назвою Земля обертається» та «і чужий неприкаяний слід // назад за руслом твоєї непокірної долі повертає // обертанню Землі нерозважність свою». Але територія Коротка не Петербург, а провінція: «містечковий образливий вітер», «провінція біля моря», «звивини чужого містечка», «будинок заміський», «над глушиною вище небосхил» і нарешті «ніби не провінція, а Рим». Можна згадати і про вдалі спроби поета Віталія Калпіді нанести на поетичну карту поезію уральців як альтернативу традиційним школам Москви і Петербурга.

Коротко — поет світанків і заходів. Який виразний образ осені в першій частині збірника: «Осінь — храм розставання. Страшно і моторошно», і «на підвіконні осені смуток розквітає», і «пожовкле щастя ми топчемо ногами». Над віршами летять на південь перелітні птахи — вони, на відміну від нас, можуть обирати собі клімат. Морські хвилі, які грають з кораблем пустелі, — «немов караван верблюдів у пустелі». Знайомий англійцям образ «поживи для розуму» знаходить втілення у Коротка в рядку «Повір, немає кращої для розуму поживи, ніж думки». Точно так само в його «Транскрипції думки» знаходить свій розвиток Ахматовське «Всі ми трохи в гостях у життя» (з вірша «Нас четверо») в одновірші «Гостем незваним жити на землі». Коротко заворожує: «Страшніше страху тільки страх» і «Час чекання — найстрашніша година, невідомий розуму вирок, коли доля, втомлена від нас, не з нами починає розмову». А як виразно звучить мотив сну у вірші «Чорніше чорного…»: «Ти поруч в снах моїх служила, ти їх сильніше, ніж мене, любила, й таке було повітря невагоме, що я не знав, що ти зі мною, що ночі пізньої ти ллєш відчаю сльози, а я-бо думав, це лиш сон».

Більшість віршів Коротка для мене наповнені змістом, а такі, як «Пташиний світ…», «Серце — любов…», виблискують різнобарвною веселкою образів, що викликають в пам’яті Ділана Томаса. Коротко вміє поводитися з пам’яттю (музою поезії повинна бути Мнемозіна): «В цей час пам’ять, немов Попелюшка, збирає по крихтах спогади…»

У вірші «Метушня, тепла і образ…» особливо сильно відчувається сповідальний характер поезії Коротка. Його пейзажі можуть бути похмурими, але мені б хотілося закінчити свій нарис на оптимістичній ноті: «Не лякайся, тупик — це теж початок», а за російською зимою приходить весна.

Річард МакКейн

Травень 2004, Лондон

Перекладач хотів би висловити подяку своїм друзям Олександру Ткаченку, Белінді Кук і Ірині Костиріній за їхню допомогу.

Читачі можуть відвідати вебсайт en.korotko-poetry.com
Більше