Поеми

Кохана сонця

1

Минуле наше стало майбуттям моїм рокам самотнім,

непрожитим. І я іду, оглушений передчуттями

серця, з інерції безплідного життя. І згадок тіні

лягли на хворобливу мою пам’ять, безгрішну

й відсторонену. Так забуття канікули прийшли.

Стоять дерева невідомо нащо, раніше око їх

не помічало, а дощ і вітер — наче палуба й матроси.

Море і доля — все єдине, і там, і тут

не чую під ногами я землі. І ось уже зима штурмує

чорні барви, і прапор білий викида, кінець війні,

трудам і сумнівам, існую далі я в глухому

світі без надій, здаюсь на милість переможця,

що звоював мою сполоханую душу.

 

2

Коли сонце проводить промінням-смичком по чорнильній

любові калюж із очима застиглого неба, довгожданий

лунає наспів тихомирного листу, що таївся

у острозі душі, як провісник чуттів перелітних.

І летить колісниця вітрів у відчужений дім, там, де зараз

живеш ти, споминанням натхненний, і не хочеш узріти

у відцвілім зізнанні приглушене сонце зими. 

 

3

Від зустрічей, що доля вивчила напам’ять і яким

стинула голову осіннім вітром, тінь

поденницею стала спогадів безкровних

вечорів, що сиротливими провулками дощів

біжать у ще незвідане життя, що захололо у зіниці

нічного неба.

 

4

Проходить сонце на ходулях по чорно-білих днях

любові та циркулем проміння змірює розлуку нашу

і в круг турбот земних бере, і в цім полоні сонця,

що згубний для обох, згоряє сподівання щастя.

Не справдили і не змогли, тож сонце розніма обійми,

і рветься круг подій сердечних.

 

5

І жди, і знай, що нова днина зрадить і здивує,

Допоки сонечком неквапно проповзе сльоза

Твоїми віями, неначе тим провулком, ти крила матимеш, вона

Злетить і в відображенні небесному застигне в пустоті

Передчуттям прикрашеного літа, небуттям,

Повстаннями забутих відчуттів. Беззаперечні

Правда і любов, коли, підвішені на голих

Дротах вітрів, вони відгадують таїни невиразних

Вечорів, і пам’яті, і тиші сягнистим прочуванням,

Пером планиди. Ходою мурашиних

суджень без поспіху проходить ява, безсоромна

Поденниця, що від життя відстала ні, не зупинкою

Душі, а знаттєлюбством зелені, що над

Осінньою безоднею стелилась. Упасти і вернутись

Під мрії примусом, до янголів словесних пригорнутись,

І недоторкам-снам покласти квіти, і життя,

Таке не схоже на життя, побачити

Й прийняти прощення.

 

6

Пізнє, недавнє, раннє, забуте. Мушлю морську

прикладаєш до вуха і вислуховуєш стук

її серця, зажди, зачекай, де ти, невже ти не поряд,

серце моє, не лякай мене так, ну навіщо?

Не змушуй, спокій якщо не знайдеш, із грудей тебе вийму 

і, доки чутиму лади моєї серденько, додому тебе

не верну. Я назавжди полишаю цю пам’ять, цю

плутанину надій і чуттів, що небо підслухало

і споминання мої спозирали. Коли

Телефон номер мій набере, не відповім і вдаватиму,

Наче не чую, адже дзвоню собі сам, щоб самому

Собі нагадати про тебе, так, ніби ти випадково

Спомину свого номер набрала. Зачекай, відповім,

І сигнал цей — зв’язок поміж тим, що було і чого

вже ніколи не буде. Та ж було, все ж було,

і тепер у мені, в моїх венах котиться кулею блискавки

і обпалює полум’ям пристрасті тої, що відбула,

відгула, заборонною пишністю володіння

у затонулій свідомості, де нема вже ні часу,

ні теперішнього, ні мене вже нема, а зостався

лиш образ утрати, тінь незворушна минулого, що

в павутинні примарних ілюзій холоне.

 

7

Зоря упала і погасла, а тінь її зосталась жить

І за тобою ув’язалась оглухлим співом із небес,

Отим секретом сокровенним, проханням, згубленим

Ще до сотворення, до здобуття спокою, збагнулого

ціль павутини, що тиші надміром укрила сад

свідомості. Ти клітка, відлюдна і зовсім чужа,

А птаха, схоже, відлетіла, я пам’ятаю, кликала її

Душею ти.

 

8

Роман несповідимий твоїх зневірених очей, снами

зачитаний до сокровенного, аж до просоння над

прірвою розлуки нашої, і ти летиш на кулі сонячній

повітряній в буденну царину любові,

в солом’яну вогненну глухомань, у безнадійний сад,

в нічний дозір несправдженого споминку  й лишаєш

сторожі років, мовчазній, марудній, і пам’ять, і нервове

відлуння митті, що втекла разом з тобою із царства

сумнівів душевних.

 

9

Життя останнє. Ти все простила й не чекаєш

Звісток від радості, й сховались зорі, кроти сновиддя

нашого, й спушили землю північного Бродвею.

Час від’їжджати з осені  у літо, а там уже на відстані руки

Весняна радість. Мене обрала ти по пам’яті

Передчуттів, за настановами життя, та це лиш

крихти для минувшини сьогодні, коли все валиться,

зникає з поля зору, і хочеться забути, та не те, що сплило,

А те, що буде після всіх оцих розлук.

 

10

Мій любий, розумієш, я не знаю, чому втомилася любить,

Чи, може, літо завчасу настало і весна в цвітінні

Пронеслась хугою над просивінню розгублених давно

подій. Я намагаюся любити спомином,

і зву теплом звикання те, що у житті минулому стояло

Казковим замком на піску. То не біда, що час

Все хвилею розмив — я їх зачарувала, і вони

Все ще міцні, як ті антонівки в саду, що навіть восени

Не опадають з гілля. Лиш осінь тоскною журбою

Руки розлуки розняла, це так завсідно в жовтні

Напередодні сну зимового.

 

11

Так тихо, що нестерпно. Навшпиньки час для тебе йде,

для мене ж він — шумить і морщиться, летить галопом.

Ти ще юна, і вечір сонною рукою не торкнеться

очей твоїх сумирних. Нема тебе у тій землі далекій,

де легко так живеться мрії сиротливій, і стомлена душа

вдяглася у простеньку сукню буднів і не зна, навіщо

йдеш ти в непрозірні хащі над прірвою дитинства —

оступися, упади, може, вернуть назад безвісні ріки.

Та береги стоять, неначе вартові, й нікому не втекти

від взору пильного того. Не бійся, їх нема, це просто доля,

тут і там, повсюди, і лиш вона одна зміряє прямування,

кожний крок, і твій, і мій, в одному векторі життя.

Й нема смирення, є інерція часу, одвічний біг

безпристрасних хвилин, й вертяться коліщата, і скриплять,

і жалують за цим, та все ж ідуть етапом загадкових днів.

І антикварна усмішка у золоті і бронзі застигла місяцем

На атласі нічного неба наших сподівань, а зорі!

Чумацький шлях парує, і ця вистава життям зоветься, там

І щастя можна трапити випадком. Пройдися, роздивися,

Можна стати експонатом, а краще — глядачем… А втім,

Ти можеш вибрати сама.

2011

Більше
  • Париж Переклад поеми "Париж", 2011 рік. Перекладач Юлія Дворецька, 2018 рік. Фрагменти
  • Авраам та Ісаак Переклад поеми "Авраам и Ицхак", 2007 рік. Перекладач Юлія Дворецька, 2018 рік. Фрагмент