Події

Олександр Коротко — лауреат премії імені Максиміліана Волошина

В кінці травня — на початку червня названо імена переможців Літературної премії Спілки письменників України імені Максиміліана Кирієнка-Волошина за 2018 рік. На конкурс було номіновано сорок книг (виданих в Україні) тридцяти семи українських авторів, які пишуть російською мовою. Серед них представлено ​​книгу прози Олександра Коротка «Місячний хлопчик», що вийшла у київському видавництві «САМІТ-КНИГА».

Олександр Коротко став лауреатом Волошинськой премії в номінації «Проза», і, за словами членів журі, «Місячний хлопчик» і його автор удостоєні високої нагороди в результаті запеклих суперечок професійних літературних експертів.

29 травня відбулося підсумкове засідання журі, а вже 4 червня його рішення було затверджено Секретаріатом НСПУ. Премії присуджено у двох номінаціях «Поезія» та «Проза», проте саме імя Волошина передбачає демократичне ставлення до творчості, тому роботи декількох учасників відзначено дипломами та спеціальними нагородами.

20 червня в столичному Будинку письменників України пройшла церемонія нагородження лауреатів.

 «Місячний хлопчик» був написаний на самому початку нового століття, проте анітрохи не втратив ні актуальності, ні літературних достоїнств через майже два десятиліття. У своєму виступі на церемонії нагородження новий лауреат подякував журі, видавцям і висловив своє ставлення до особливостей прози, написаної поетами.

Для Олександра Коротка імя Максиміліана Волошина давно є символом епохи Срібного століття  —  символом, що увібрав і поєднав поетичне слово, майстерність художника, артистизм і ще багато іншого, що має відношення до мистецтва.

Майже десять років тому було написано вірш «Волошин», читанням якого автор і завершив своє слово у відповідь.

 

Окаменели слёзы акварели. Не кистью, ветром ты их писал

на палубе зари, и память долгая фрегатом осени плыла к закату.

Смирилось сердце, и строчек вавилон лёг грузной тенью

на легионы виноградников, на римское предчувствие побед,

заставшее врасплох напевы греческих мелодий, скользящих

по судьбе неистовою златокудрой прядью, и якорь бросила душа

на дно морское. Летело облако, похожее на профиль Нефертити,

и дымка лёгкая с наивной простотой парила над землёй, над

киммерийскими холмами. Жить  на  окраине — удел  философов,

причастных к непостижимости мгновений, где море 3 храм

и волны-прихожане читают исповеди тишины, и тёплый бриз

листает вечности страницы. Всё оживает, полнится согласьем,

и одиночество как привилегия, как дар восходит на небесный трон

под звёзд рукоплесканье. Некоронованная жизнь свершилась,  

и эхо будущих событий уже стучит в твой дом реликтовый,

Волошин.