Ганна Трифонова,завідувачка кафедри італійської філології Маріупольського державного університету

Переклад художньої літератури завжди перебуває в царині перетину двох площин: мовної та образної, які поєднує між собою майстерність перекладача. Він у цьому процесі залучений до авторського світогляду і повинен відтворити образи й ідеї мовними засобами своєї культурно-лінгвістичної системи. Тут перед перекладачем постає низка труднощів і проблема вирішення найголовнішого питання: чи існують неперекладні слова, а також пошуку шляхів виходу із ситуації, коли доводиться працювати з двома різносистемними мовами. Звичайно, лексичні значення існують у свідомості на рівні досвіду, як і здатність їх відтворювати засобами інших мов. Відтворення граматичних і синтаксичних структур подекуди замикається в межах дозволеного внутрішньою структурою певної мовної системи.

Переклад твору Олександра Коротка «Місячний хлопчик» італійською мовою поєднує два різні мовно-культурні плани, залишаючи на першому місці філософсько-психологічну ідейну серцевину. Особливість полягає в сутності мовних ресурсів італійської мови, які лише подекуди корелюються з російською (мовою оригіналу твору «Місячний  хлопчик») і залучають перекладача до творчого процесу, оскільки будова італійських словосполучень, в яких іменник передує прикметнику, наявність у граматичній системі артиклів, які виконують змістоутворювальну функцію, розгалужена відносна система часів, що узгоджуються між собою відповідно до мовно-комунікативної ситуації, особливості способу мислення, притаманні лише носіям італійської мови та культури, вимагають від трансформатора лавірування між прагненням зберегти авторський стиль і разом з ним лексичні й синтаксичні авторські варіанти та гармонізувати авторські ідеї з розумінням їх сутності представниками іншої культури. Звичайно, щоб максимально якісно і не плутано узгодити два мовно-культурні світи, автор перекладу має природно розуміти механізми функціонування і впливу обраних ресурсів мови перекладу на читача, бути високим досвідченим фахівцем або носієм мови.

У мові твору Олександра Коротка поєднується стандартне й нестандартне: розмовний стиль з його простими лексичними й синтаксичними маневрами та естетичні, деталізовані крізь призму внутрішнього сприйняття оригінальні художні конструкції. Наприклад, «Безмежна запалена самотність вигодовувати щоночі примарні голоси сновидінь, обрушуючи на них жалюгідну подобу марення. Радість від нових потрясінь варварськи захоплювала затхлу комірчину свідомості. Пам’ять водила указкою в нотному зошиті тиші» (пер. «La notte, la solitudine smisurata e sovraeccitata nutriva le voci spettrali dei miei sogni e le annegava in una specie di miserevole delirio. La gioia di nuove vibrazioni irrompeva barbaramente nell’angusta dimora della mia coscienza. La memoria passeggiava con il suo pointer sul pentagramma del silenzio»). Перекладачеві вдалося відтворити образну картину, вплинувши на синтаксичну конструкцію речення-перекладу і вдавшись до інтерпретації словосполучення «запалена самотність» як «la solitudine … sovraeccitata», відчувши потрібний відтінок наданого автором значення.

Чимало речень влучно адаптовані до способу мислення, який закладено в ресурсах італійської мови та прийомах їх поєднання й використання. Наприклад, «Прозріння настало дуже швидко» (пер. «Ben presto dunque mi resi conto della situazione»); «Її можна порівняти з американськими гірками» (пер. «La si potrebbe paragonare alle montagne russe»); «Набрала номер її телефону і, не даючи собі схаменутися, випалила…» (пер. «Composi il suo numero e senza concedermi tempo per pensare, dissi in arido monotono…»); «Що ж я щойно бовкнула?» (пер. «Che cos’avevo detto?»); «Я закурила» (пер. «Mi accesi una sigaretta») тощо.

У стилі перекладача помітне прихильне ставлення до антонімічних конструкцій під час відтворення італомовного тексту. Наприклад, «Таку інформацію можна було отримати тільки з двох джерел: безпосередньо від фірми шляхом підкупу відповідних працівників або від спецслужб» (пер. «Non sarebbe stato possibile ottenere queste informazioni che in due modi: o direttamente dalla societa stessa, corrompendo il personale competente, o facendo ricorso ai servizi segreti»); «По-справжньому він любив тільки дві речі: великі міста і інтриги» (пер. «Non amava veramente che due cose: le grandi citta e gli intrighi»); «Але всі ці спади й підйоми мали, радше, емоційний характер. Усе це було глибоко всередині й не стосувалося матеріальної сторони життя» (пер. Le salite e le discese non erano di natura emotiva. Era uno stato mio, che non aveva alcun rapporto con i problemi concreti); «Але це виявилося ілюзією» (пер. «… ma non era che un’illusione»); «Наше знайомство з вами за два дні до його смерті — лише випадковість» (пер. «Il nostro colloquio due giorni prima della sua morte non fu che pura coincidenza»); «У мене було тільки одне бажання — якнайшвидше приєднатися до цих тортур і катувати, безжально мучити своє нікчемне тіло. Єдине, чого я хотіла, так це забуття» (пер. «Non avevo che un desiderio: consegnarmi il piu presto possibile a questo supplizio per torturare senza pieta il mio corpo infame. Non desideravo altro che scomparire nell’oblio») тощо. Конструкція non + дієслово у поєднанні зі сполучником che є типовою емфатичною структурою в італійській мові.

«Місячний хлопчик» — твір без імен, герої не названі автором і в цьому полягає ідейний зміст. Мовні ресурси італійської мови дають змогу повною мірою розрізняти чоловічий та жіночий рід відповідно до особи, яка є виконавцем дії, і ця типологічна риса влучно використовується перекладачем. Власні назви, що трапляються, вельми промовисті, а їх переклад здійснюється відповідно до усталеної традиції, враховуючи їх інтернаціональне вживання та міжнародне значення. Наприклад, «Та я про мого улюбленого Данте, про кола пекла. Хоча, кажуть, звідти не повертаються. Але це не так. Адже ти повернулася. Ось ми сидимо й розмовляємо» (пер. «Ma di Dante, che amo tanto, dei cerchi dell’inferno. Si dice che non si faccia ritorno da li, ma non e vero perche tu sei tornata dall’inferno e noi siamo qui a chiaccherare tranquillamente»); «Я не сумніваюся, що ви читали Томаса Манна» (пер. «Sono sicuro che Lei ha letto Thomas Mann»).

Окрему групу становлять біблійні власні назви, дуже промовисті у своїх значеннях та інтерпретаціях, переклад яких здійснюється відповідно до усталеної традиції, а також з використанням транскодування, як, наприклад, «Щодня він йшов на роботу, немов на Голгофу» (пер. «Ogni giorno si recava al lavoro come si corre al Golgota»); «“Не оглядайся, — сказала я собі, — інакше перетворишся на соляний стовп”. Це і є Содом і Гоморра» (пер. «“Non voltarti, mi dicevo, per non diventare una statua di sale”. Si, si, Sodoma e Gomorra»); «Для них це сходження було просто розважальною прогулянкою, а для мене виявилося божевільним випробуванням, повним виснаженням сил і нервів, справжньою Голгофою» (пер. «Per loro era un evento piacevole, mentre per me era una prova folle, che avrebbe comportato lo sfinimento totale e il massacro dei miei nervi, un vero Golgota»). Перекладались такі біблійні імена, як, наприклад, «Я боролася з собою, немов Яаков з ангелом» (пер. «Lottavo contro me stessa come Giacobbe contro l’Angelo»); «Переді мною стояла людина, чия самотність була неймовірних розмірів і співвідносилася з моїм, як Голіаф з Давидом» (пер. «Le nostre solitudini non si misuravano che nelle proporzioni di un Davide (la mia solitudine) contro Golia (la sua)»); «Навіть не притчу, а бувальщину про Йосипа та його братів» (пер. «Non e in realta una parabola, bensi una storia vera su Giuseppe e sui suoi fratelli»). Біблійні образи та згадка про Данте полегшують міжкультурне декодування цього художнього тексту. У перекладі простежуємо алюзію на Булгаківську «Майстер і Маргарита»: «Хвороба — владна й примхлива цариця, вона не чекає, коли її покличуть, вона приходить сама, зі своїми кухарями, докторами, аптекарями. Твоє «я» перетворюється на жалюгідну, беззахисну істоту, яка прагне задовольнити будь-яку її примху. Уявіть, що ви, наприклад, почнете керувати, розпоряджатися й іншими, й собою, взагалі, так би мовити, входити у смак, і раптом у вас… кхи … кхи… саркома легені…; — тут іноземець солодко посміхнувся, ніби думка про саркому легені була для нього задоволенням, — так, саркома, — мружачись, як кіт, повторив він дзвінке слово, — і ось ваше управління закінчилося! Нічия доля, крім власної, вас більше не цікавить. Рідні вам починають брехати, ви, почувши недобре, кидаєтеся до лікарів, потім до шарлатанів, а буває, й до ворожок. Як перше і друге, так і третє — абсолютно безглузде, ви самі розумієте. І все це закінчується трагічно: той, хто ще недавно вважав, що чимось керує, раптом виявляється заціпенілим у дерев’яній скрині, і навколишні, розуміючи, що користі від лежачого немає більше жодної, спалюють його в печі».

Отже, вважаємо, що переклад «Місячного хлопчика» Олександра Коротка італійською мовою — це вдала спроба інтерпретації для італійського читача пострадянських реалій 90‑х років минулого століття, адаптації особливих стилістичних маркерів до нового мовнокультурного коду.