* * *
Люди те же вещи. Разбросаны как попало.
Стареют, изнашиваются, просто теряются.
Вот еще на одного неуверенного меньше стало,
но с появлением нового все повторяется.
Говорят, после нас, по причине неведомой многим,
но факт, остается душа, а избыточный вес
как-то сам по себе, и, лишенный дороги,
пребывает в покое. Так брошенный лес
отдает все права на себя без оглядки
осенней погоде. Уцелевшая память,
по слогам разбивая манатки,
кого-то за что-то винит и за ужином
всех удивляет отсутствием речи. Нет предлога,
и суффикс, зажатый в тиски, терпит крах.
Посмотрите в глазок. Я уверен, за вашим порогом
кто-то стоит. Не печальтесь.
Мы все здесь на птичьих правах.
* * *
Люди ті ж бо речі. Розкидані як попало.
Старіють, зношуються, запропащуються.
Ось іще одним невпевненим менше стало!
Та з появою нового все повторюється.
Кажуть, що після нас, з невідомої людям причини,
та факт, зостається душа, а надмірна вага
якось сама собою, і, дорогою кинута,
пробува в супокої. Так покинутий ліс
віддає всі на себе права без оглядки
осінній погоді. А збережена пам’ять,
на склади розіклавши манатки,
когось там за щось винить, й за вечерею
всіх подивляє відсутністю мови. Зник прийменник,
и суфікс, узятий в лещата, терпить крах.
Тільки в вічко зірнить. І я певен, за вашим порогом
хтось стоїть. Не печальтесь.
Мы тут всі на пташиних правах
__________________________
* * *
Было пространство холодной, прозрачной когорты.
Немая исповедь, смирения иконостас.
Но хлынула любовь из порванной аорты
и затопила всё, и погубила нас.
Безумием казнили мы эпоху,
и золотые рыбки звёзд в аквариуме ночи
Мерцанием нам подавали знак на выдохе и вдохе,
и плавилась луна огарком той свечи,
которую с тобой мы, между прочим,
забыли погасить.
* * *
Був простір холодної, зримої наскрізь когорти.
Сповідь німотна, смирення іконостас.
Та ринула любов із порваної аорти
і затопила все, і погубила нас.
Безумствами епоху ми карали,
і рибки золоті зірок в акваріумі ночі
на видиху і вдиху мигтінням знак нам подавали,
і місяць плавився огарком на обочі,
тієї свічки, що з тобою ми
забули погасить.
__________________________
* * *
В неистово-прозрачном воздухе сентября
шопеновское утро садится за рояль
и плавно перебирает белые клавиши рассвета.
Облака в накрахмаленных воротничках не спеша
прогуливаются по набережной Вселенной.
Хрупкое, необъяснимое время.
Прикосновение…
* * *
В пронизливо прозорім повітрі вересня
шопенівський ранок сідає за рояль
і плавно перебирає білі клавіші світанку.
Хмари у накрохмалених комірцях неспішно
прогулюються набережною Всесвіту.
Тендітний, незбагнений час.
Наївний доторк…
__________________________
Сто стихотворений Александра Коротко в самом конце девяностых годов перевёл на украинский язык киевский поэт Борис Чип. Это была попытка сохранить поэтический мир автора в родственной языковой культуре. Переводы были изданы в 2000 году отдельной книгой с названием «Знебарвлені сни» («Обесцвеченные сны») с предисловием Павла Загребельного.