***
Таїна кликала його, приходила до нього вночі.
Він шукав її повсюдно, уві сні та наяву, проте
не знаходив. Уже не лише він, а й час постарів.
Настала пора збиратися в дорогу, найдовшу
із доріг його життя.
Одного з останніх днів у двері хтось постукав.
Він, не поспішаючи, відкрив, на порозі стояв
хлопчак. «Ти забув про мене? Я – це ти. Чому ти
жодного разу про мене не згадав?» Вони довго
стояли один супроти одного — він і його
дитинство. Просочуючись крізь розпачливу
тишу, увірвався голос: «Прости…»