Вірш дня

Куди спішить, коли не ждуть,

коли навкруг сама розлука,

коли шумить прибоєм мить,

коли всі шелести і звуки

з безодні літа постають.

І спогадів скорботний суд,

химери осені, зомління,

невпізнаваний притул,

холодні, чужинецькі тіні 

просвітку серцю не дають.

І небо в клаптях хмар покірних

таку печаль в собі таїть,

і в дзеркалі душі незмірної

заграва з відчаєм горить.

В замісті сонячного світла

під поговір пташиних зграй

ми повертаємося з літа

у свій нудний, та звичний 

рай.