* * *
Куди поспішати, коли не чекають,
коли кругом одна розлука,
коли шумить прибій хвилин,
коли всі шерехи і звуки
з безодні літа повстають.
Спогадів сумний суд,
примхи осені, забуття,
невпізнанний притулок,
холодні чужі тіні
проходу серцю не дають.
І небо в клаптях хмар бездомних
такий смуток у собі таїть,
і в дзеркалі душі величезної
захід сонця відчайдушно горить.
У передмісті сонячного світла,
під пересуди пташиних зграй,
ми повертаємося з літа
у свій нудний, але звичний рай.