Авторські екземпляри книги «Moon Boy» доставлено до Києва
У новинах за 17 листопада цього року можна докладно прочитати про випуск у престижному лондонському видавництві Europe Books книги Олександра Коротка «Moon Boy» («Місячний хлопчик») в перекладі Майкла Пурсглава і відгук на цю подію українського журналу «Всесвіт».Проєкт, як і належить, має логічне завершення: автору доставили належні йому екземпляри книги.Поява нового видання завжди приносить автору нові емоції, і, як правило, позитивні. Перекладні книги мають особливе значення, оскільки розширюють читацьку аудиторію, а ім’я автора стає більш упізнаваним не тільки на батьківщині, а йу багатьох англомовних країнах.
Олександр Коротко не втомлюється дякувати Майклу Пурсглаву за високий рівень перекладу. Доводиться чути від відомих авторів книг або кінорежисерів стрічок, що вони неохоче звертаються до створених ними речей —не перечитують і не переглядають видане чи те, що вийшло в прокат, але Коротко зізнається, що він з радістю і не раз читав переклад Майкла і відзначав, з якою тонкістю й точністю передано англійський текст з найменшими відтінками цього філософського, містичного в основі своїй літературного твору.
Книгу «Moon Boy» можна замовити на сайті видавництва:
http://www.europebooks.co.uk/moon-boy-alexander-korotko/
Що ж далі? Нові тексти, нові переклади, нові видання — робота постійно триває. Чекатимемо у наступному 2021 році цікавих проєктів, реальних пропозицій видавців і, звісно, народження поетичних рядків. Не будемо забувати, що Олександр Коротко —насамперед поет, а його проза — це проза поета:
Я почувалася механічною іграшкою, Дюймовочкою, навколо якої все крутилося багато років хтозна навіщо, і раптом рука, що дає обертання, замертво впала, пелюстки металевого латаття закрилися, і я опинилася в повній темряві. Я задихалася, хотілося вирватися на волю, де все блищить, рухається, де в потилицю тобі дихає звіриний інстинкт цього божевільногой хтивого життя. Але темрява була невблаганна. Вона стояла величезним велетнем, заступаючи світло. Поступово я стала звикати до темряви. Вона огортала мене, наповнювала новими відчуттями. Я безтурботно парила над безкрайніми обширами тиші. В якусь мить відчула, що потужні потоки повітря забирають мене все далі й далі від теперішнього, і вже не в моїх силах повернутися назад. Я була легша за вітер. Моя душа, немов хмара, розчинилася в небесних висях. Я тільки починала жити. Але все ж щось не давало спокою. А раптом це сон? Єдиний і неповторний, який і переказати неможливо?
