8 серпня у світі відзначають Міжнародний день альпінізму. 8 серпня 1786 року два сміливці-швейцарці — лікар Мішель-Габріель Паккард і гірський провідник Жак Бальма першими з усіх альпіністів досягли найвищої точки Альп — вершини Монблан, висота якої становить 4810 метрів над рівнем моря. На честь їхнього сходження 8 серпня оголошено Всесвітнім днем альпініста.
Альпіністи, скелелази — неймовірно стійкі духом, фанатично віддані висоті, «заточені» на підкорення гірських вершин люди. Олександр Коротко і сам здійснював сходження і добре знає, яка це неймовірна за фізичними витратами та емоціями праця.
Мало хто знає про участь Коротка у долі відомого в усьому альпіністському світі Юрія Лишайова (з несподіваним прізвиськом «Фантик»). Ось кілька скупих рядків з Вікіпедії: «…радянський, український, російський альпініст, скелелаз, спелеолог, каякер. Неодноразовий чемпіон та призер СРСР і України зі скелелазіння — майстер спорту СРСР… Майже половину своїх сходжень Лишайов здійснив без страховки. Один з першопрохідців лазіння соло в СРСР».
На жаль, у далекому 1993 році Юрій отримав важку травму хребта під час падіння в польоті на параплані — це були зйомки фільму для «Клубу кіноподорожей». Олександр Коротко організував непросте транспортування Юрія і відправку на лікування. За прогнозом лікарів, альпініста чекало довічне пересування на інвалідному візку. Юрій Лишайов, інвалід 1-ї групи, не тільки встав, а й повернувся в гори. Перше сходження після травми він зробив поодинці на скелю Уарч-Кая в Кримських горах. Звісно, свою участь у порятунку життя Фантика Олександр вважає природним і нормальним для себе людським вчинком і ніяк не афішує. Однак у його творчості цей непересічний випадок через роки знайшов відгук.
Усе сказане — передісторія створення одного з найбільш проникливих філософських віршів Олександра Коротка:
СКЕЛЕЛАЗ
Прилаштувавшись, ти притулився
до стіни вже вкотре. Залежить все
від руху першого руки,
від корчів пальців чіпких.
Навпомацки піднімешся,
постукуючи пульсуванням
крови вен, застряглих в скронях,
по затверділій пам’яти скали. Сліпе
пробудження інстинкту та страху
жить, як всі, в горизонтальній
пустоті часів, веде нагору,
лиш холод сіпає мурашками
овал спини, нікого навкруги,
инакше загордився б і пропав
до визначеного строку.
Лицем до скелі що бачиш ти?
Простори, що простерлися
вздовж моря? Навіщо квапитися
вмерти, коли страховкою
саме лиш дихання слугує?
Приречений ти виснути на скелі,
на пам’яти хвилин, воскреслих
над самітністю. Яке ж бо щастя,
що немає ні вибору, ні спуску,
так хочеться розпростувати руки,
мов два крила, й злетіти!
Переклад Ольги Ільчук