Зламані духом войовничі матеріалісти не хочуть зупинитися, породжуючи нові й нові висловлювання, рівносильні звірствам і вбивствам. Це дорога не в пекло, це і є пекло. Сказати: «Схаменімося!» — це все одно, що нічого не сказати. Ненависть породжує лише ненависть. Ви думаєте, ще не пізно? На жаль, пізно, занадто пізно. Лише фільми про руйнівні війни та їхні наслідки — це, мабуть, єдине, що прийшло вчасно, без запізнення.
Який Будапештський меморандум? Які санкції? Кого ви смішите? Ми разом з вами не спізнилися, ми просто прийшли не вчасно. Скоріше приїхали до міста та оселилися в одному спільному готелі під назвою «Смерть», забувши вдома багаж на ім’я «Не убий».
Сьогодні всім політикам світу треба поступитися насамперед власними амбіціями та владою, непотрібною і ветхою, схожою на старезні багатства Плюшкіна. Все давно згнило. Є лише дві цінності, але й вони, як виявилось, за тридев’ять земель від нашої свідомості. Це смиренність і доброта. Якщо їх поряд немає, то й вирушати на пошуки так само марно, як і все інше, що ми робили до цього. А часу немає. Час сьогодні — це міна, але не уповільненої дії, і рахунок йде на години. Не сьогодні, так завтра рвоне, і від мирного життя й колишнього добробуту не залишиться і сліду.
Зупинитися, схаменутися і взяти в руки не зброю, а голову, а ще краще — власну душу, поки вона не відлетіла у свої вічну обитель, і запитати її: що робити? І вона відповість. Важливо лише почути. А це можна зробити тільки у повній тиші. Для цього треба припинити вбивати один одного і скористатися її порадою.
