Руїни заходу сонця
звисають над землею
червоними гронами
винограду,
напоєного мирним
сонцем.
А перед трибуною
війни,
як на параді,
під конвоєм тиші
ідуть у свій останній,
безкровний бій
наші тіні –
ні живі, ні мертві.
Нервовий гул їхніх
кроків
заглушає спів
солов’я
над воронкою часу.