Проїздом. На швидкості літ.
Батьківщина дитинства —
провінційна, як саме життя.
Дім, де варварська плоть вітрів
тривожить душу провулків
безсонням осінніх днів,
де ніч не спить, а тихо дивиться,
як зорі за тином снів
муркочуть і тужачи плачуть,
і очікують зранку
роси отруєне молоко.
Сад незвіданий стоїть
скалкою в пам’яті —
забутою й приреченою.
Усі старання ведуть у нікуди,
зникають, втрачаються з виду,
мов мурашиний слід,
розчавлений випадковим
перехожим, мрійником,
у якому я впізнав себе.