***
Мамо, твої очі
обвуглені від сліз,
вони подібні
до руїн
життєвого світла,
і кровоточать
твої рани,
коли босими,
слабкими ногами
йдеш ти
за горизонт
по битому склу
світанку,
по полю,
по стерні.
Ще до сина
далеко —
він спить в іншому
краю
безсмертним,
самотнім сном
і жде, коли його
обіймеш ти
своїми теплими
руками.