***
Безжалостных событий суть,
несломленной судьбы забавы,
уходят дни в последний путь
по строчкам вверх, к вершине славы.
Дуэль не вызов, а ответ
на эхо прожитых страданий,
в руке убийцы пистолет,
как ворон ранний.
Почтенных книг столпотворенье,
когорта преданных друзей
и кабинет, души творенье,
слов отлучённых Колизей.
Подходят дети, час прощанья,
рука невольно гонит прочь
тень откровенного молчанья,
горит свеча, не гаснет ночь.
Как утомительны минуты,
как оскорбителен покой,
и жизни неземные путы
летят над чёрною Невой.
«Тут 29 січня (10 лютого за новим стилем) о 2:45 пополудні зупинилося серце поета…» — це слова з єдиного повідомлення про смерть О. С. Пушкіна, надрукованого 30 січня 1837 року. Сьогодні, напередодні дня смерті поета, повернемося на кілька років назад, коли Олександр Коротко написав поетичний цикл про геніального Пушкіна, вірші та низку есеїв про нетлінну спадщину поета.
Олександр Коротко має чималу кількість есеїв, поем, віршів і віршованих циклів, присвячених літераторам, акторам, режисерам, музикантам, художникам, які творили як у далекому минулому, так і сучасникам. З деякими він був знайомий, а з іншими дружив.
Серед кращих творів про поетів 18 століття — есеї про Гоголя, Лермонтова, Пушкіна.
Ці твори Коротка стилістично відрізняються від незліченних літературознавчих та культурологічних есеїв. Однак його праці — особливої якості, глибокі за смисловим, естетичним та емоційним «зануренням». Автор ніби переноситься в епоху своїх героїв, немов стоїть поряд з літературними побратимами та розмовляє з ними. Недарма у деяких своїх есеях він звертається до них на «ти» (має право!). Коротко не доглядач, не оцінювач — він на рівних, він пише про те, що хвилює і його самого, не дає серцю і трепетній душі спокою. І цьому написанню передує величезна робота з осмислення поетичного чи прозового матеріалу, а саме — першоджерел, творів. Коротко не користується чужими дослідженнями, критикою — він завжди уважно читає, йде від текстів, і в його віршах та есеях лише глибоко особисте враження, яке, можливо, йде врозріз із загальноприйнятою думкою.
Так народилися поетичний цикл «Пушкін» і оформилися в літературний твір думки про поезію Пушкіна, про «Євгенія Онєгіна», а містичну «Пікову даму» Коротко вважає одним з найкращих творів поета.
Перед днем пам’яті Олександра Сергійовича Пушкіна вважаємо доречним запропонувати відвідувачам сайту есей Олександра Коротка «Його майбутнє стало теперішнім» і два вірші, один відкриває публікацію, а другий — завершальний.
ЙОГО МАЙБУТНЄ СТАЛО ТЕПЕРІШНІМ
Так Пушкін пише про себе, про нас, і в цих рядках вчувається не бурхливий океан пристрастей, а плавна течія ріки. Голос поета бере не високу ноту захоплення, а смиренну октаву буття.
Пушкін — містик, людина, що пливе слідом за хмарами над російською землею в нескінченність. У незбагненній Пушкінській простоті живе подих небес і серцебиття вічності.
Ближче за всіх Пушкіну по духу був Чаадаєв, йому присвячено не один вірш: «…Чадаєв, чи пам’ятаєш про минуле?..», «…тебе бракує душі утомленій моїй…», і все ж не знайшлося людини на землі, яка б до кінця зрозуміла бентежну душу: «…серце майбуттям живе…», і тоді прийшла самотність, з якою Пушкін ділиться своїми потаємними думками: «…теперішнє невідрадне…». Але поета завжди видає душа, і вже по чистому аркушу паперу летить перо і забирає його із земного життя.
Как труп в пустыне я лежал,
И Бога глас ко мне воззвал:
Восстань, пророк, и виждь, и внемли,
Исполнись волею моей,
И, обходя моря и земли,
Глаголом жги сердца людей.
Написати таке, не переживши, неможливо. Цей духовний досвід з неймовірною силою відокремлює нас від Пушкіна і забирає його в надхмарну далечінь, і ось він уже серед воїнства небесного панує над нами. Так його майбутнє стало нинішнім.
Вогненна душа Пушкіна не тільки несла світло, а й випалювала його гаряче серце:
И он мне грудь рассёк мечом
И сердце трепетное вынул,
і воно гасло, як вогник свічки, від пересудів, від царської любові, від вихваляння Бенкендорфа.
Як оцінити поета? Його можна лише знецінити. Влада шанує великих поетів після смерті — коли їх немає, менше мороки. Та й людському натовпу немає діла до натхнення, у клопотах мирських живе він.
Любви, надежды, тихой славы
Недолго нежил нас обман.
Слава, якої він так прагнув, не принесла нічого, крім розчарування, але на зміну йому прийшли порятунок і вознесіння.
***
У звёзд своя печаль
сродни небесной тени,
и солнца край, и слова даль
воспел твой славный гений.
Ты преумножил тишину,
забвению дал крылья славы,
воспрянул дух в твоём плену
орлом двуглавым.
В уединении нашёл
поля, и рощи, и дубравы,
ветров покорных нежный шёлк
и вечеров скупых забавы.
Скажи, как пишется, поётся
в блаженной вечной пустоте
и как душе твоей живёт ся
на небывалой высоте?