Простій людині з денними кошмарами і вночі немає спокою. Фрейд порадів би за нас. Усе підтвердилося. Але до чого тут Фрейд, коли немає ні радості, ні відпочинку. Хочеться всіх і себе заспокоїти — немає і не буде. Просто прийшла інша реальність — п’ята пора року, коли не листя опадає, а слова в’януть, засихають і оживають лише в гербарії пам’яті надгробними епітафіями.
Так буває, коли пересичення прожитим життям не дає спокою, а страхи за майбутнє пускають глибоке коріння в нашу свідомість і проростають шеренгами справжніх воїнів, а не олов’яними солдатиками. І танки якось самі по собі оживають, рухаються на нас, а ми від них відбиваємося, як від настирливих мух, і женемо їх подалі від себе, і вони з’являються на іншій території. Так починається війна, але навряд чи довга й затяжна. Людина, не сповнена духовних смислів і образів, дуже швидко втомлюється не тільки від війни, а й від самої себе.
Мета ніколи не виправдовує засоби. Мета, якщо вона справжня, а не уявна, дуже далеко й високо, а засоби завжди поряд. Потрібно не мету міняти, а відмовлятися від засобів. І тоді настане довгожданий мир.