Публікації

Пам’яті великого артиста

У сиру й вогку погоду навіть сонцю ліньки виходити на люди. Коли він приїхав, у Києва був запах ночі. Стан його душі відповідав порі року. Михайло Козаков був розгублений, швидше навіть розчавлений обставинами, зміною географічних місць. Його батьківщина СРСР, немов «Титанік», лягла на дно його молодості, блискучої кар’єри. Він був на цьому кораблі, він сплив, але так і не приплив до жодного з берегів непрошеного для серця життя… Автівка набилася людьми. Козаков на передньому сидінні, впівоберта, читав з пам’яті Бродського. Це були найкращі вірші поета, прочитані з такою Пушкінською ясністю, що, здавалося, все — далі життя не має сенсу, все сказано.

Більше