Під
Тріумфальною
Аркою
тиші
у призначену
для серця мить
пливуть і боляче
жалять медузи
туманних
сновидінь —
наш прожитий
марно день.
І крізь
закопчене
скло
передчуттів
видається життя
у запряжці слів
безживої
любові,
що встигла
до світанку,
до пробудження
від снів
безгрошів’я
набриднути
і відслужити
панахиду
за прийдешні страждання.