Постать Авраама багатовимірна і багатозначна, проста й незбагненна водночас. Авраам — батько багатьох народів (араби стверджують, що вони походять від нього), і він — перший єврей, тому у єврейській традиції його називають «Авраам-авіну» — «батько наш Авраам». Слово «іврі», яке пізніше стало етнонімом, вперше зустрічається у книзі Буття 14:13 у поєднанні з іменем Авраам. Воно походить від того самого кореня, що і єврейське дієслово «avar» — «він перетнув», і означає або «той, хто перетнув річку», або «той, хто перетнув межу між язичниками й тими, хто вірить в Єдиного Бога», або іноді обидва варіанти одразу. Цей біблійний сюжет покладено в основу глибокої та оригінальної поеми Олександра Коротка «Авраам та Іцхак».
Авраам — бунтівник, який перевернув язичницькі вірування та ідолів свого батька Тераха й покинув рідне місто Ур Халдейський, що в Месопотамії, вирушивши до землі Ханаану, як Єдиний Бог, який відкрив Себе йому, і заповів. Бог назвав країну Ханаан не відразу. Він просто сказав Аврааму: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Буття 12:1). Тоді Авраам (у той час ще Аврам) вирушив до Харану. Тут, у Харані, повстанець став лідером і творцем, оскільки, коли настав час рухатися далі, з Харану в Ханаан, він уже мав майно, нажите в Харані, і людей, які приєдналися до нього (Буття 12:4).
Однак хоч Авраам тепер став лідером і нажив майно, він покинув Харан так само без нарікань, як і тоді, коли він покинув дім свого батька в Урі. Влада Бога над ним була абсолютною. Після епітета «абсолютний» наче напрошується слово «безперечний». Однак у випадку з Авраамом це правило не діє. Він готовий був сперечатися з Богом, намагався оскаржувати Його рішення. Яскравим свідченням цього є прагнення нашого праотця Авраама врятувати якомога більше людей із нечестивого міста Содому, приреченого на знищення, коли він запитав Всевишнього: «Чи погубиш також праведного з нечестивим?» (Буття 18:23).
Вражає те, що Авраам був готовий сперечатися з Богом, щоб врятувати людей, яких він не знав. А коли йшлося про життя його улюбленого сина Іцхака, коли Всемогутній наказав Аврааму: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі», Авраам без нарікання «встав рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог» (Буття 22; 2-3).
Отже, перед нами ще одна мистецька спроба осягнути незбагненне й описати невимовне. І кожна спроба осмислити й описати біблійний сюжет жертвоприношення Іцхака є ще одним коментарем до безсмертної Книги Книг. Постать Авраама в наративній поемі Олександра Коротка є багатовимірною і полісемантичною, а значить, таких коментарів, по суті, може бути незліченна кількість.
У рамках єврейської культурної традиції поема стосується архитипічного єврейського патріарха, який, підкоряючись волі Творця, свідомо ризикує життям свого сина, виконуючи над ним обряд обрізання, виховуючи його як єврея і свідомого того, як мовить єврейська пасхальна традиція в Агаді, що «в кожному поколінні вони повстають проти нас, щоб знищити нас». Зайве говорити, що у єврейській літературі є чимало найрізноманітніших творів, присвячених цій темі. Однак Авраам є не тільки праотцем єврейського народу; він також «батько багатьох народів», і кожен, незалежно від національності, хто стикається з дилемою або, як сказав Жан-Поль Сартр, «мукою Авраама», мимоволі випробовує її на собі: «Як би я мав діяв? Чи зміг би я? Чи повинен був я змогти? Чи є у мене вибір?» — Олександр Коротко звів ці та багато інших запитань без відповіді до одного широкого запитання, яке він вклав в уста Авраама: «Скажи, мій Б-же, навіщо ти придумав час, що плине чорною рікою?»
На перший погляд здається, що у вірші Олександра Коротка йдеться про нестерпний біль очікування. «Дай завчасу прийти на місце, призначене Тобою, і гір повітря,що вабить так до себе, сповна вдихнути», — каже Авраам. Він звичайний батько, для якого неприпустима думка, що син покине це життя раніше за нього. Але той факт, що він сам має пожертвувати своїм сином, сповнює його нестерпного, неймовірного болю. Життя для Авраама — тягар. «Мені так тісно, так душно на землі», — тихо плаче він, звертаючись до безжалісного Творця.
Проте, як уже зазначалося, Авраам у поемі багатовимірний і полісемантичний. Його особиста трагедія — лише один з показників того, що відбувається. Те, що відбувається тут і зараз — на схилах гори Морія — з ним і його улюбленим сином Іцхаком, багато разів повторюватиметься із синами, далекими нащадками Авраама в майбутньому, яке Творець нещадно відкрив йому. «Поки загони хрестоносців наївні з голови до ніг і сплять дитячим сном десь за сімома морями», однак настане день, коли «заздрощі незнані й злість неприкаяна» неминуче «просочать землю трунком». Піднесення і слава «упертих людей» синів Авраама переплітатимуться з переслідуваннями, приниженнями та жертвами.
З погляду Авраама, не було потреби в часі, який «тече, як та чорна річка». У середньовічному піюті (літургійному вірші, написаному для окраси єврейського богослужіння) «Пісні єдності» є такий рядок: «Тисяча років для Нього як учора». Автор, ім’я якого до нас не дійшло, мав на увазі Бога, але ці слова могли стосуватися нашого праотця Авраама, якому, як описано в поемі Олександра Коротка, Господь відкрив майбутнє, змусивши його жити в минулому, теперішньому і майбутньому одночасно.
Вірш Олександра Коротка відкриває перед читачем «велике питання», пов’язане з оригінальним біблійним сюжетом. Це є свідченням того, що перед нами філософський твір. Це не тільки художня творчість, а й данина філософії буття; тому важливо вміти поставити запитання, а не знайти на нього відповідь, хоча відповідь може критися у самому запитанні, як це поставлено автором. Важлива не відповідь, а пошук можливості поставити запитання.
У вірші я відчуваю російську літературну традицію, яка проникає в біблійне коріння і має багато спільного із сакральними знаннями. Саме російська поетика є винятково новаторською, чого я не бачив у інших творах, які зверталися до єврейської теми жертвопринесення. На рівні пам’яті про жанр, пам’яті про ситуацію, коріння якої сягає Тори, дається традиційне бачення мотиву жертвопринесення. Традиційне саме з погляду єврейського бачення і єврейської традиції.
Але тут новаторство в легенді, в російській поетичній традиції, в метрі й ритміці, які занурені в площину Тори і відтворюють ефект неузгодженого буття, коли земля йде з-під ніг. І питання порушується не лише на рівні слів (мова), а й на рівні звуку, ритму, специфічних вібрацій (мова), самого мовлення, яке йде від буття до вічності Всесвіту, де немає часу, а отже, немає і поспіху. Нічого подібного в літературі я не бачив і не зустрічав.
Мені здається, у цьому й полягає художньо-філософське новаторство вірша Олександра Коротка. Він справляє потужний емоційний і психологічний вплив. І щоб вийти із цього стану, слід побудувати власний світ, знайти те, що приносить творіння, те, що може відтворити неузгоджену основу часу і простору, як у біблійному сюжеті.
Унікальність поеми Олександра Коротка «Авраам та Іцхак» полягає насамперед у тому, що вона слугує своєрідним містком між культурами, подаючи російською мовою (і тому доступною для неєвреїв та асимільованих єврейських читачів) традиційне єврейське бачення цієї біблійної теми, яке стало, у певному сенсі, ключовою рисою єврейського самоусвідомлення. Цей вірш мимохіть витягує з пам’яті слова українського поета єврейського походження Абрама Кацнельсона: «Я міст між євреями та українцями».
Поема Олександра Коротка, безперечно, є могутньою пам’яткою світової літератури.
Переклад Майкла Пурсглава
Велвл Чернин (Израиль)
доктор филологических наук; профессор