Коротко О. Мiсячний хлопчик; в пер. укр. — Київ: САМІТ-книга, 2019.
Детектив зароджується в епоху романтизму, зразки цього жанру представлені як у німецькій, так і американській версіях цього напряму. Романтичне двосвіття дало можливість розробити новий жанровий паттерн, у якому дійсність сприймалася загадково, а людське життя було мікромоделлю такої загадки. Повість «Місячний хлопчик» Олександра Коротка — твір, який містить і притаманне романтизмові двосвіття, й детективну інтригу, реалізація якої відбувається не стільки на сюжетному рівні, скільки в площині психологічних переживань, тобто має внутрішню природу.
Детективна історія, пов’язана із карколомними змінами в житті героїні, поєднується з її галюцинаціями й відчуттям, ніби реальність вислизає з рук і перетворюється на щось глевке й незбагненне. Повість написана сучасно, вона динамічна й модерна, проте динамізм визначений особливими світоглядними настановами й авторським стилем. З одного боку, маємо наратора, який усе знає (інакше звідки таке точне потрапляння в характеристику персонажів від моменту першої їх зустрічі; незнайомець нагадує колишнього бандита й сутенера, що, зрештою, саме таким і є), проте сприйняття реальності в повісті імпресіоністичне, глибоко психологічне, імпресіоністично-символічне й загалом нетипове. З другого боку, перед нами приклад твору, у якому виразною є традиція екзистенціалістського письма, властивого французьким письменникам Ж.-П. Сартру або ж А. Камю. Мотив самотності визначає центр проблемно-мотивного комплексу повісті. Крім того, маємо персоніфікацію таких явищ, як Ніч, а подібна тенденція властива вже іншому напряму: символізму, генетично пов’язаному з романтизмом.
О. Коротко створює повість, яка може бути об’єктом уваги різних читацьких аудиторій: офісного «планктону», людей бізнесу, але також і тих, хто шукає філософських пояснень у розумінні того, як функціонує світ. «Місячний хлопчик» — новий приклад філософського твору, у якому показано незвідані грані людської душі, химерні вияви підсвідомості, що реалізується у здатності персонажів змінювати реальність: як свою, так і іншого. Життя героїні кардинальним чином перетворюється на божевілля, що випливає у відчутті екзистенційного відчаю від тих проваллів, перед якими вона опинилася. Але провалля — лише гра розуму, і тут знову згадуються Кант і Фіхте, Гофман і Ніцше. Людина — єдина істота, здатна настільки потужно переформовувати дійсність під себе. Твір нетиповий для української літератури, і це зумовлює ще більший інтерес у читачів. У ньому є любовна інтрига, «кістяки» з минулого, бізнес історії, конфлікти на роботі, самотність і майже божевілля — усе те, що визначає як простір сучасної літератури, так і життя її нинішніх читачів.
Проте властива цьому твору особлива філософічність, споглядальність, увага до внутрішніх порухів душі героїні, реалізована у своєрідних ліхтариках-епіграфах до кожного розділу. Перед нами передусім психологічно-філософський твір, у якому йдеться про крихкість реальності, про стан непевності й про потребу жити внутрішнім відчуттям дійсності, бо аналітичні рецептори можуть давати збій або ж бути неефективними. Маємо повість про експеримент над людиною, якій життя (космос, еґреґор) через іншого персонажа дає можливість піднятися над дійсністю й змінити оптику світосприйняття. Подібне робить яхта перед тим, як бути пришвартованою: змінити курс на 180 градусів. У житті героїні стається поворот, і цей новий досвід має допомогти їй піднятися на новий щабель власного життя. Усе, що відбувається поруч, — лише підтасовки й містифікації, які загадковим чином мають сприяти духовному зростанню. Історія зі звільненням, зустрічі з колишньою дружиною чоловіка, зрештою, його смерть — усе це химерні частинки пазлу під назвою вступ до «нового життя».
Маємо в повісті й шекспірівське «життя — це театр», і кальдеронівське «життя — це сон». Проте новий екзистенціалістський світогляд переконує, що О. Коротко написав повість, яка пропонує інакший погляд на сучасну людину і світ навколо неї. Ми, попри всі технологічні винаходи, можемо бути беззахисними в ненадійному світі, котрий одного дня може розкришитися. Віртуальні технології — сила, яка може потужніше реалізувати одвічне прагнення людини змінювати дійсність, підлаштовуючи її під химерні лабіринти власного розуму. І жодна література не вигадає чогось більшого за те, що здатне підкинути життя. О. Коротко зумів «схопити» модель нового життя, яке, по суті, нагадує бароково-романтичне: ігри розуму й досі можуть породити в ньому чудовиськ, бо людина, перефразовуючи Б. Спінозу, — це «камінь, випущений із пращі», або ж, за Г. Гріммельсгаузеном, «це вічний мандрівник у чужому світі». Ось у такому «чужому світі», створеному химерною уявою, й випадає жити героїні, яка, ідучи лабіринтами світу й маючи зустрічі з не відомими їй досі людьми, розуміє, що реальність і її сприйняття дедалі більше нагадують галюцинації. І в цей момент ще виразнішою стає атомізованість сучасної людини: кожний насправді живе власними страхами, інстинктами (причому в людини, як зауважує оповідач, вони можуть бути ще сильнішими, ніж у тварин, зокрема в аспекті знищення).
«Місячний хлопчик» О. Коротка — повість про людину з екзистенціалістськими рефлексіями й шуканнями фундаменту у світі, який хтось може створити замість тебе. Шукання персонажа наштовхує читачів на шукання у вимірах не літературних, а життєвих лабіринтів. Хоча в сучасному світі цифрової віртуальності усе переплетено: тож важливо якщо не розумово, то інтуїтивно, «розумом серця» відчувати перехід у задзеркалля реальності, щоб не множити зайвих сутностей, а йти шляхом самопізнання.