Авторський сайт Олександра Коротка

Олександр Коротко - в день народження Богдана Ступки

Три роки тому, коли Олександр Коротко вперше опублікував на сторінці Фейсбук свій вірш, присвячений Богдану Сильвестровичу Ступці в день його народження 27 серпня, одна з відвідувачок сторінки поета, Людмила Новик, написала слова подяки Олександру Коротко за пам'ять, завершивши послання такими словами: «Про Богдана Ступку неможливо говорити тільки як про одного з найталановитіших акторів світового кінематографа ... Це Чолов'яга - моноліт, створений Богом, скріплений з безсмертної і дуже чистої душі, освідченості, патріотізма і безумовної любові до своєї Батьківщини ... Чого коштував тільки його живий і пронизливий погляд, погляд мудрої і дуже сильної людини ... »


У Ступки стільки звань, титулів, нагород, що їх з лишком вистачило б на десятки товаришів по професії, але при цьому Богдан Сильвестрович начисто був позбавлений «зірковості», навпаки, оповитий всенародною любов'ю. Він був інтелігентний і делікатний, але у потрібний момент міг користуватися своєю харизмою, бо був за правду - і в житті, і в мистецтві.


Шляхи Ступки і Коротко час від часу перетиналися, обидва з поважною теплотою ставилися один до одного, цінуючи творчі сили та час. Не раз планували спільні проекти: Ступка збирався читати і записувати вірші поета в перекладах на українську мову, а одного разу зібрав режисерів і акторів свого театру для прослуховування п'єси Олександра Коротко «Авраам і Іцхак» в авторському читанні. Для всіх це була незабутня подія. На жаль, хвороба і дочасний відхід завадили здійснити задумане, але добра пам'ять про Богдана Сильвестровича жива.


У 2016 році Олександр Коротко написав і опублікував вірш «Богдан Ступка», а напередодні сьогоднішньої дати з'явилося есе з однойменною назвою. Есе перекладене на українську мову, і обидва варіанти розміщені на головній сторінці.
А вірш «Богдан Ступка» також публікуємо двома мовами:

* * *

Когда с годами сбываются нежданные-негаданные
роли, восторг сменяется обыденностью праздной
и  вдохновение теряет  лоск,  и детская наивность
обретает черты оседлости актерских будней, и, путая
признание со славой, ты тяготишься счастливейшей
из судеб. Реинкарнация ролей, переселение души
в чужое тело, – что может быть страшнее, какое
сердце выдержит такие испытанья?
Законы жанра – быть узнанным другими и быть
чужим для собственных страстей. И ты уже не ты,
а он, – и так из года в год, и колесо премьер,
событий, репетиций вращается, кружится голова,
и хочется побыть самим собой, но время, желая
угодить амбициям поклонников, зовёт в кино, и вот
уже подмостки вновь сменяет площадка съёмочная,
и киноленты – дороги виртуальных лет, твой
ускоряя шаг, ведут тебя в тот край, где нет ни
фильмов, ни спектаклей, и ты идёшь последней
улицей июльской, и перед тем как занавес уставшего
заката опустится на сцену жизни, снимаешь летнюю
соломенную шляпу и низко кланяешься зрителям,
друзьям и просишь строго не судить.


* * *

Коли збуваються з роками ролі негадані-неждані,
на зміну захвату прийде буденність марна
й натхнення геть утратить лоск. Наївність та дитинна
набуде рис осілості акторських буднів, і, плутаючи
визнання і славу, ти знемагаєш в долі, найкращій,
найщасливішій з усіх. Реінкарнація ролей, душа
в чужеє тіло, — чи є страшніше що? Яке ж бо серце
витримати в змозі такі випробування? Закони жанру —
бути впізнаваним людьми й залишитись чужим
для пристрастей своїх. І ти уже не ти, а він, — і так
із року в рік, і колесо прем’єр, подій і репетицій
кружля невпинно, чманіє голова,і хочеться побути
хоч на мить самим собою, але час,щоб шанувальників
амбіціям вгодити, в кіно тебе зове,і ось уже замість
підмостків — майданчик зйомок,і кінострічки —
дороги віртуальні літ, прискорюютьтвою ходу, ведуть
в той край, де фільму жодногоі жодного спектаклю,
ти йдеш по вулиці останній липня, і перед тим,
як спуститься завіса натомленого заходу на сцену
днів твоїх, твого життя, знімаєш літній капелюх
з соломи — низький уклін всім глядачам і друзям
й прохання не судити строго.

Переклад Юлії Дворецької

 

ще