Інтерв'ю

Поема-символ і міфологічна інтенція
Інтернет-портал про сучасну літературу та мистецтво «гУрУ», 15 травня 2020 року

Олександр Коротко — член спілки письменників Ізраїлю, академік Європейської академії наук, поет-філософ, який посідає особливе місце в сучасній творчій еліті не тільки в Україні, Ізраїлі чи Росії. Його творчість — це і відгомін Срібного століття, і традиції класичної поезії, і яскраво виражена модерністська спрямованість. Твори Олександра привертають досвідченого читача своєю авангардністю і самобутністю.

Сьогодні на гУрУ ми хочемо поговорити з автором понад 30 книг про його нову поему — «Стус».

гУрУ: Пане Олександре, ви пишете в різних стилях, розкриваєте різні теми у своїх творах — що спонукало вас взятися за поему про Василя Стуса?

Олександр Коротко: Свого часу я написав есей про двох українських поетів, двох Василів, — Стуса і Симоненка. Зізнаюся, що цей есей виявився недостатньо глибоким, хоча я багато читав їхні творів. Однак цілісного уявлення про Василя Стуса як про поета і жертовну особистість у мене не склалося, оскільки я знав тільки його вірші.

Нещодавно в телефонній розмові зі своїми друзями Миколою і Ольгою Ільчуками, вінничанами, земляками Василя Стуса, ми торкнулися трагічної долі цього поета. Від них я дізнався дуже багато страшних подробиць з його життя і був вражений почутим. Одразу ж після нашої розмови зібрав усе про Стуса, що було в моїй бібліотеці, — найперше збірку віршів, його особистого листування і спогадів сучасників, упорядником якого є його син Дмитро Стус, а також опубліковані в різних виданнях тюремні щоденникові записи, листи з Колими і послання, які читав з олівцем в руках, роблячи для себе нотатки. Однак інформації, якої я мав, виявилося недостатньо, тому знову подзвонив друзям, вони почали надсилати унікальні матеріали про Стуса, і я повністю занурився у вивчення матеріалу.

Я був переповнений фактами трагічного життя Стуса. Мене не покидала думка про те, що навряд чи у Європі серед його сучасників знайдеться особистість з подібною долею. Вразила цілісність і сила духу поета, який усе життя боровся за свободу України. Я відчував неймовірну потребу висловитися, поділитися своїми переживаннями і нагадати співвітчизникам про поета і в’язня нелюдського режиму, і не просто нагадати, а зробити все, що від мене залежить, щоб Василь Стус посів гідне місце в українській літературі та серед тих, хто боровся за незалежність України. Так починалася робота над поемою.

гУрУ: Ви написали поему за 10 днів — це доволі стислі терміни для такого масштабного твору, виконаного у авангардному стилі. Розкажіть, будь ласка, яким був перебіг робочого процесу і які прийоми ви використовували?

Олександр Коротко: Мій творчий процес завжди складається з роботи над задумом твору і над його реалізацією — тобто втіленням. Задум для мене завжди первинний, я проробляю його до найдрібніших деталей. Якщо задум відповідає тому, що зріє в мені, то і його реалізація буде гідною.

Я ніколи технічно не прописую сюжет, поки він у мене остаточно не складеться і коло не замкнеться. І цьому я приділяю значно більше часу, ніж самому втіленню задуму. Тому говорити про те, що поема була написана за десять днів, не зовсім коректно — часу знадобилося значно більше.

Щоб поема була більш глибокою, багатовимірною і достовірною, я застосував два прийоми. По-перше, у свій текст інкорпорував українську мову, а по-друге, навів прямі цитати з поезії, листів і щоденникових записів Стуса, що, як мені здається, посилило емоційне сприйняття поеми.

гУрУ: Вибір гіперболізованого образу поета — це усвідомлене підведення читача до естетичних переживань чи бажання алегорично ввести в канву поеми міфологічний простір?

Олександр Коротко: Даруйте, але ні про яку міфологізацію мова не йде. Думаю, що якби Василь Стус дізнався, що його як поета і особистість хтось захоче міфологізувати, він би розлютився, оскільки був конкретним і живим. Моє завдання насправді було настільки ж складним, наскільки й простим. Використовуючи ті матеріали, які були в моєму розпорядженні, я спробував розповісти правду — і донести її поетичною мовою.

Прийнято вважати, що твір тоді відбувся, коли літературна правда вище земної, але у випадку зі Стусом і його долею — його правда життя вища за будь-яку літературну правду.

Упевнений, боятися треба не правди, якою б страшною вона не була. Говорячи про Стуса, ми можемо писати його долю тільки чорно-білими фарбами, що я і зробив.

НЕБЕСА
Гнёзда аисты вьют,
слышу музыку
лета,
пахнет домом, полынью
и степью разлуки,
а на окнах
тюремных — решётки,
словно кроны
осенних деревьев
машут мальчику вслед —
я стою
между небом и небом,
и в чернильницах туч
копошатся ночные
виденья
неприкаянных майских
жуков
как предтеча весенней
свободы
и на кончиках
перьев
гусиных рассветов
отрицанием памяти
страха
оживает гербарий
из бабочек слов.
Оставляю в наследство
Нащадкам
гулаг болю мого
за Країну
мою.

гУрУ: В одному зі своїх інтерв’ю у 2016 році ви сказали, що читач перевівся і письменнику треба думати про нього самому. Чи змінилася, на вашу думку, ситуація сьогодні, чи став читач шукати і «добиватися» письменника чи все погіршилося ще більше — письменник змушений щось вигадувати, намагаючись привернути до себе увагу?

Олександр Коротко: Краще взагалі не займатися письменницькою працею, якщо, ще не приступивши до роботи, ти думаєш, як сподобатися читачеві. Дозволю собі висловити одну провокаційну думку: для творчої людини така категорія, як читач, не повинна перебувати на осі координат. Це справа читача — знайти свого письменника і при цьому усвідомлювати, що осягнення написаного — не менший творчий процес, ніж створення твору.

Говорити про те, що пішов не той читач, — свідомо програшна позиція. Це все одно що повторювати: народ поганий, вибирає не тих, та й Батьківщина не дуже… Але Батьківщина — як мати, буває тільки одна.

Світ різноманітний, і справжня література — не попса, у неї не може бути багато шанувальників. Справжнє читання — це камерна, навіть інтимна річ. Це насамперед духовний досвід та екзистенціальне переживання. Не треба нарікати взагалі і з приводу невдалого читача — зокрема.

гУрУ: Думаєте, це переважно пов’язано з тим, що люди стали сприймати інформацію все більше картинками, мемами? Чому текст з описами природи, стану або наповнений алегоріями викликає страх у читача?

Олександр Коротко: Все дуже просто. Значно легше сходити в фастфуд, ніж приготувати домашню здорову і корисну страву. Картинки, меми — це прояв невлаштованості, нездоров’я більшої частини суспільства. Це небажання працювати над собою, долати себе. Значно легше залізти на світове сміттєзвалище під назвою Інтернет і колупатися в інтелектуальних відходах до повного очманіння.

гУрУ: Олександре, дякую вам за цікаву бесіду і наостанок прошу розповісти про ваші творчі плани на найближчий час.

Олександр Коротко: Зараз мою поезію, прозу, мініатюри багато перекладають на Заході. В Англії це Майкл Пурсглав і Хілорі Ширз, обидва визнані професіонали й прекрасні люди. Буквально сьогодні отримав підтвердження від Майкла, що він візьметься за переклад поеми «Стус». Моя концепція: переклад має бути якомога ближчим до оригіналу, і це досягається тільки спільною роботою автора й перекладача, в нашому випадку постійним обговоренням в режимі онлайн.

На моєму робочому столі зараз три великі рукописи, які я доробляю. Я людина не забобонна, але говорити про те, що в роботі, вважаю передчасним. Деякі фрагменти майбутніх книг ви можете знайти на моїх особистих сторінках у фейсбуці та інстаграмі, а також на моєму офіційному сайті korotko-poetry.com