«…В этой стылой земле, в этой каменной яме,
Я дыханье земли сторожу…»
«…С моего каменистого дна
Мне небес синева не видна…»
Є поети, ні, є поет Варлам Шаламов, чиє життя — не просто вершина поезії, а більше ніж найгеніальніша поезія, і вона непідвладна людському осмисленню.
Неправильно буде вважати, що поезія як одна із форм Божої присутності на землі проявляється лише у слові. Поезія зароджується, бере свій початок у глибині душі, в таємних її куточках, і не тільки відображає наші почуття та емоції, а й взаємодіє із зовнішнім світом — справжнім і уявним.
Як визначити географічне розташування замку Кафки? Де знайти країну чудес, у якій жила і живе Аліса? Чи є межа між уявним і реальним, чи бачив хто цю грань? Єдине, що нам відомо, — це хто її творець.
Але всі ці історії, які начебто потребують доказів, стосуються світу духовного. Насправді він, цей світ, реальніший, ніж світ матеріальний, однак у матеріальному світі іноді відбуваються такі події, які повністю змінюють наше уявлення про людину як центр світобудови.
На землі з’явилися місця, які мають конкретні адреси — ГУЛАГ, Освенцим. Вони стали батьківщиною нелюдяності. Вони рідні брати за скоєним, за пролитою кров’ю. Скільки хвилин, годин, років потрібно, щоб прожити день у пеклі?
ГУЛАГ — це пекло, і сьогодні воно далеко у прямому й переносному сенсі. А Освенцим близько, він у центрі Європи. Чудової літньої днини ти виїжджаєш із Кракова, їдеш уздовж повноводної Вісли, перетинаєш залізничний переїзд і потрапляєш у пекло на ім’я Освенцим. Скільки таких місць на землі…
«…И я стонал в клещах мороза,
Что ногти с мясом вырвал мне,
Рукой обламывал я слёзы,
И это было не во сне…»
Незламний дух Шаламова жив у звичайному тлінному тілі, а саме тіло, як ми знаємо, аж ніяк не столиця, а так собі — маленьке провінційне містечко, і раптом цей дух височіє над тілом, над ГУЛАГом, над усім людським болем, а Варлам Шаламов віднаходить душу Йова.
«…Что может вынесть человек —
Всё пережито мной…»