О, збурення
твоїх ночей
в утробі сонця
моїх
сподіванок
примарних.
Мій
ілюзорний
абрисами
вірш
сплива,
як безпритульний
Рим,
як Колізей
зруйнованих
уламків
слів,
без рис весни
за чередами
безпробудних
зим,
коли істерики
вітрів
невгавні,
де, щойно
сон навіє щось
мені,
то радше ті міста,
країни,
котрих і поготів
нема,
і лиш роки в убранстві
предивнім
проникні крізь
мене,
і твій букет,
що трунками суцвіть
без тебе – літ
і літ – лишень гірчить.
Переклад українською: Петро Саворона