***
За барвистою ширмою літа
солнце згасає, мов мрія
розмита
і спалахи пам’яті
згадують сни, що згоріли
дотла.
У камері тиші, де мрії в облозі,
лежить їхній прах, як забутий листок.
А хмари пливуть над маковим полем,
немов чиясь пам’ять, немов чийсь виток.
Ось-ось задихнеться дощами повітря,
Й піде небеса рахувать
самота…
Це просто – осінь. І втрати
розквітли
в краплинах, де вічність
пливе крізь літа.