Сьогодні зганьбилися всі: і ті, хто воює, і ті, хто не воює, і ті, хто погано воює, і ті, кого призначили, і ті, кого обирають, і ті, хто обирає.
Перемоги, звісно, є, але всі вони на ідеологічному фронті. Інформаційні війни нагадують мені каналізацію, яку прорвало, і все словоблуддя пливе в море людського горя. У радянські часи все було інакше — якщо це траплялося, то всі чекали на холеру, пляжі закривалися, всіх інфікованих лікували. Сьогодні ніхто нікого не лікує. В Одесі є гора «Чумка» як нагадування про чуму, що забрала багато людських життів. Гора є, а висновків нема.
У чому ж наша сила? Безумовно, в оцінці ситуації, у вжитті заходів. Але от халепа — оцінки є і заходи вжито, а результатів як не було, так і немає. Скільки це буде тривати? Та скільки завгодно, якщо летіти у прірву без дна. Політ — це завжди політ. У ньому стільки свободи, що не залишається часу для зневіри. Завжди є привід порадіти і сонцю, і новому дню, і нашій долі, хоч і непростій і непередбачуваній. А як без цього? Життя існує, доки є таємниця. Життя без таємниці — не життя, а животіння. Хіба є на світі тортури, страшніші за монотонність і одноманітність? Не буває підйому без спуску. Щоб піднятися над собою, над своїми слабкостями, треба впасти, що ми зараз успішно й робимо. Після падіння завжди буде підйом. Він неодмінно буде, і це маємо розуміти не тільки ми, а й ті, хто так переймається нашою долею. І все буде гаразд, бо інакше й бути не може.
