«Зимова», «срібна» поезія Олександра Коротка
Майстерність літератора, особливо поета, багатство його лексики і вміння володіти численними прийомами мистецтва віршування перевіряється зокрема й пейзажної лірикою. Згадаймо шкільні уроки літератури: скільки прекрасних рядків залишилося у пам’яті з вивченого в юні роки! Звісно, це в основному була класика, перевірена часом, і значно рідше — сучасна поезія. У Олександра Коротка в його величезному поетичному портфелі безліч творів з умовною назвою «Пори року» — і вже опублікованих, і таких, які поки ще чекають своєї години. Одні з них філософські, інші — «прив’язані» до місцевості, треті — сюжетні. І багато з цих віршів нітрохи не нижчі за рівнем за ті, що увійшли в шкільні та вузівські програми. Таким є один з них — «Зима в Ялті». Хто тільки не писав про цю пору року в південному місті — від Бродського до більш пізніх сучасників… Однак цей вірш Олександра Коротка особливий. Він заворожує, в ньому за зовнішньою простотою прихована неймовірна магія образів і відчуттів. Це авангардна річ — розсип прибережної гальки з ювелірним огранюванням і у сріблі високої проби: ЗИМА В ЯЛТЕ Зима беспробудной усталостью век нависла над Ялтой, где брошенный снег пятой колонной вторгается в ночь, в непрочное счастье безлюдного мира, и тучи не прочь корку хлеба заесть уставшей мечтой и холодным кефиром, и волны голодные, всё продаётся, и сердце обглоданной галькой лежит, и эхо души никак не проснётся, и звёзды в отчаяньи точат ножи. В немом захолустье, где вечно темно, горит безрассудным восторгом окно, и чья-то немая чужая рука подносит лучину к лицу маяка, и сытые чайки в солёной тоске, судьбы попрошайки, на пирсе ютятся, где ветер безбрежный, уставший и снежный, боится признаться в убийстве надежды, и голые мачты, изгои пространства, не просто природа, ноктюрн постоянства, а декорация Нового года. Інші вірші зимового циклу опубліковано на Головній сторінці.
