«Зимова», «срібна» поезія Олександра Коротка
Майстерність літератора, особливо поета, багатство його лексики і вміння володіти численними прийомами мистецтва віршування перевіряється зокрема й пейзажної лірикою.
Згадаймо шкільні уроки літератури: скільки прекрасних рядків залишилося у пам’яті з вивченого в юні роки! Звісно, це в основному була класика, перевірена часом, і значно рідше — сучасна поезія.
У Олександра Коротка в його величезному поетичному портфелі безліч творів з умовною назвою «Пори року» — і вже опублікованих, і таких, які поки ще чекають своєї години. Одні з них філософські, інші — «прив’язані» до місцевості, треті — сюжетні. І багато з цих віршів нітрохи не нижчі за рівнем за ті, що увійшли в шкільні та вузівські програми. Таким є один з них — «Зима в Ялті».
Хто тільки не писав про цю пору року в південному місті — від Бродського до більш пізніх сучасників… Однак цей вірш Олександра Коротка особливий. Він заворожує, в ньому за зовнішньою простотою прихована неймовірна магія образів і відчуттів. Це авангардна річ — розсип прибережної гальки з ювелірним огранюванням і у сріблі високої проби:
ЗИМА В ЯЛТЕ
Зима беспробудной
усталостью век
нависла над Ялтой,
где брошенный снег
пятой колонной
вторгается в ночь,
в непрочное счастье
безлюдного мира,
и тучи не прочь
корку хлеба заесть
уставшей мечтой
и холодным кефиром,
и волны голодные,
всё продаётся,
и сердце обглоданной
галькой лежит,
и эхо души
никак не проснётся,
и звёзды в отчаяньи
точат ножи.
В немом захолустье,
где вечно темно,
горит безрассудным
восторгом окно,
и чья-то немая
чужая рука
подносит лучину
к лицу маяка,
и сытые чайки
в солёной тоске,
судьбы попрошайки,
на пирсе ютятся,
где ветер безбрежный,
уставший и снежный,
боится признаться
в убийстве надежды,
и голые мачты,
изгои пространства,
не просто природа,
ноктюрн постоянства,
а декорация
Нового года.
Інші вірші зимового циклу опубліковано на Головній сторінці.
