ПРО КІНО
Справжнє велике кіно — близько до поезії. І, як у поезії, важливим є творець — режисер.
Мікеланджело Антоніоні — у ньому і живопис, і поезія. Це величне явище. Настільки величне, що мимоволі замислюєшся — знаєте, буває, творчість і результат творчості значно вищі за особу, свого творця. І, спілкуючись із людиною, просто не можеш осягнути: як вона могла це створити? Антоніоні — неординарна людина, але його фільми все ж таки більші за нього. Він говорить про самотність, відчуженість настільки сильною мовою, що його фільми і сьогодні звучать — тому що ми все ще самотні й досі роз’єднані.
Із фільмів я виділив би «Затемнення». Фелліні. Я можу дивитися його фільми, ну добре, не сотні, але десятки разів точно. Коли виникає внутрішня потреба закритися й поспілкуватися, дивлюся «Рим» — це неймовірне поєднання, коли кіно входить у життя, а життя проникає у кіно. Й інші його фільми дивлюся — він не має прохідних речей.
Бергман. «Сунична галявина». Він настільки глибокий, настільки прописує інтонацію людських пристрастей, настроїв, душі! Сучасне кіно не дивлюся. Немає часу, та й особливої потреби — день дуже насичений. Можу витратити час інакше, продуктивніше для себе. Але ці режисери та їхні фільми мене хвилюють і зачіпають. Дивлюся їх, коли відчуваю потребу поринути у себе, відсторонитися від суєти нашого досить бездарного мирського життя, — ось тоді я звертаюся до цих майстрів. Кожен із цих режисерів — підводний човен. Вони мене занурюють. Іду з ними на великі глибини, але потім треба довго вибиратися назад на поверхню.
ПРО МУЗЕЙ
Люди, які цікавляться певним видом мистецтва, зокрема живописом, поділяються, як на мене, на дві категорії: на фахівців, для яких це професія, і на любителів.
Я, звісно, говоритиму про живопис як любитель. З мого багаторічного досвіду відвідування музеїв світу, перше знайомство з великими майстрами потребує насамперед певного настрою та концентрації уваги.
Оглядаючи картини, слід вести діалог зі своїми відчуттями й відповісти спочатку лише на два запитання: подобається тобі робота чи ні та чому.
Особисто я відвідую музеї лише зранку і, так би мовити, натщесерце для гостроти сприйняття. Спочатку оглядаю всі роботи, довго зупиняюся біля картин, які мені сподобалися.
Після завершення огляду повертаюся в перший зал музею і починаю проходити все заново й більш уважно знайомитися з картинами, що найбільше мені сподобалися. Наступного дня повертаюся і зупиняюся лише біля цих картин. Такий мій особистий досвід.
Залюбки відвідую галерею Бельведер у Відні. Тут можна познайомитися з двома видатними австрійськими художниками — Густавом Клімтом та його учнем Егоном Шіле. У музеї представлена найповніша колекція картин Клімта.
Музей норвезького художника Едварда Мунка в Осло. Мунк — один із найяскравіших представників експресіонізму у світі.
Галерея Ленбаххаус у Мюнхені. Тут чудово представлений один із основоположників абстракціонізму й теоретик образотворчого мистецтва Василь Кандинський.
Музей Магрітта в Брюсселі. Рене Магрітт — один із видатних художників-сюрреалістів.
Національний музей Російського мистецтва у Києві. Тут можна побачити Врубеля, Сєрова, Рєпіна.
Із сучасних українських художників, які живуть у Києві, дуже люблю та високо ціную Івана Марчука та Германа Гольда.
ДЛЯ ЧОГО ТРЕБА ЧИТАТИ КНИГИ?
Це рівнозначно тому, якби ми запитали, навіщо дихаємо. Наша душа має харчуватися так само, як і тіло. У тіла харчування матеріальне, у душі — духовне. А книга якраз і є духовною їжею, без якої душа не проживе й дня.
Мова, як жива тканина словесного ряду, наповнює наше життя емоційними смислами, дарує нам ще не прожитий досвід, виводить за межі буденності та монотонної повсякденності. Музика та живопис говорять мовою образів, асоціацій, символів. Слово у цих видах мистецтва присутнє як посмак від випитого благородного вина. У театрі, тим більше кіно, головні ролі відведені не слову, а іншим художнім формам.
Тільки в книзі слово панує. Щоб це зрозуміти, треба повернутися до її витоків. Перша книга, Святе Письмо, написана не людиною, а Творцем. Слово як Божественний потік енергії, як творча сила, що творить життя, проявляє себе тільки в книзі.
У кожної людини свої уподобання в читанні. Хтось більше любить прозу, хтось поезію. Особисто я віддаю перевагу прозі геніальних поетів. Отже, «Пікова дама» Пушкіна, «Тамань» Лермонтова, детективні розповіді Едгара По, «Єгипетська марка» Мандельштама, щоденники Цвєтаєвої, проза Рільке про Родена, книга «Про мистецтво» Бодлера, есеї Бродського.
Книжка — дуже інтимна, камерна річ. Тільки наодинці з нею ми стаємо самі собою, вона оголює нашу суть, робить нас більш високими і благородними. Безумовно, це стосується лише духовно чистих книг.
Ми з власного досвіду знаємо, що можна нескінченно дивитися на бурхливе море, на відчуженість засніжених вершин, на спалахи вогню. Не всі замислюються, чому ці явища природи нас так заворожують і надихають, чому мають таку принадну силу, чому від них ніколи не втомлюється око і тим більше душа. Тільки тому, що в них, як і в книгах, є загадка буття.
Слово Божого походження живе в книгах, осяює їх змістом. З книгою ми дорослішаємо, мудрішаємо, стаємо добрішими, і з книгою ми йдемо у Вічність.
