Ми не заїхали до тебе
Пам’яті Інни Пушкар
Інна Пушкар — композитор, чия творчість за силою своєї щирості й романтизму гідна найвищої оцінки. Класична музична освіта і дивовижне сприйняття краси світу дали змогу Інні навіть у найтрагічніших музичних інтонаціях донести до нас натхненну радість земного буття.
БАБИН ЯР, АБО ПРОСТО ВЧИНОК
За кілька днів до проведення вечора пам’яті Бабиного Яру я написав однойменний вірш і тут же прочитав його Інні по телефону. Зранку звучала пісня-молитва — протяжна й тужлива. Так, наче біль всього єврейського народу вийшов на вулиці Києва і знову пройшов дорогою смерті.
Відповідав за проведення концерту відомий композитор Олександр Злотник. Його пісня, присвячена цій події, входила до програми концерту. Інна була невблаганна: «Я йому подзвоню».
Розмова по телефону була короткою.
— Концерт завтра, остання репетиція сьогодні. Ви не маєте аранжування. І цієї пісні ніхто не чув, — сказав Злотник.
— Благаю, дайте я вам зіграю її по телефону.
І вона зіграла.
— Я знімаю свою пісню і ставлю вашу. Співатимете вживу.
Наступного дня «Бабин Яр» звучав у виконанні Інни Пушкар зі сцени концертної зали «Україна». Пісня мала щасливе майбутнє. Сьогодні на багатьох майданчиках світу її виконує чудова співачка з Америки Світлана Портнянська.
Після відходу Інни Світлана зателефонувала мені, висловила співчуття і сказала, що включила до свого репертуару ще кілька пісень, написаних нами, і кожне їх виконання вона присвячуватиме пам’яті Інни Пушкар.
БЕЗСОННЯ
Стало тихо на землі. І серця Твого стукіт не вдарить більше по ковадлу ночі. І тільки пам’ять малює чорно-білим Твій силует. А Ти ідеш, ідеш, ідеш…
Інно, озирнися! А у відповідь легке, наче помах янгольського крила, зітхання.
— Не можу. Не треба. Для всіх так буде краще.
Але ж усіх давно уже немає на землі.
АКТРИСА
Скажи, як повторити слова Твої, як почерк душі Твоєї зляканої, що водяними знаками любові на вічність ліг, перенести в земне життя, патріархальну буття основу, де нема, а може, і не буде вже ніколи Тебе — яка розбурхує актриси долю, тебе веселої, величної і вже незрозумілої…
ТАТОВІ КОРЕНІ
Ці непокірні консерваторські друзі, що відбилися від рук своїх, Твоїх, і нові, божевільні й трепетні, беззахисні, як Твоє життя самотнє, що у Твоєму домі віднайшли підкову щастя, музу із єврейським татовим корінням. І як тепер без вечорів оцих, сповнених музики й чарівності, нових пісень, приречених на забуття сьогодні та на довгу долю завтра?
Ми не заїхали до Тебе, ми мчали повз, везли Тебе в інше життя.
