Слова-смисли, немов коріння столітнього дуба, сплуталися, переплелися, вийшли назовні пораненими долями трагічних подій інквізиторської історії, рани якої й досі болять і гнояться, нагадуючи про себе вітрами змучених спогадів.
Трапляються поети, яких неможливо перекласти. Ні, їх можна перекласти з одного берега часу на інший, але іншою мовою — на жаль.
Не кожного поета можна назвати поетом, але є прозаїки, яких інакше як поетами не назвеш. Платонов як ніхто інший належить до цієї когорти недосяжних, наділених понадземним даром не лише говорити властивими йому символами мовою свого народу, а й від імені народу.
Що це, гіпертрофоване відображення реального життя? А може, це розшифрований генетичний код червоного кольору, що виринав в уяві Платонова в години осяяння?
Його творчість, як небесна дійсність, залишається загадкою, таємницею, за межею якої вершиться велике і недосяжне.