Новини

“Інтервенція сонця” — нова книга білінгва: вірші російською і в перекладі українською
5 Травня 2017
Так сталося, що літератор з Вінниці Людмила Брендак, переклала українською мовою кілька віршів Олександра Коротко, опублікованих на його сторінці Фейсбук. Прочитавши ці переклади, автор відразу ж побачив, що вони відповідають його поетичній естетиці та запропонував попрацювати над спільним проектом – книгою білінгва. Постійний діловий партнер, директор видавництва «САМІТ-книга» Іван Степурін, підтримав цю ідею і запропонував вихід книги приурочити до відкриття VII міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» (17 – 21 травня, Київ). І ось книга вийшла, і ті, кому вже пощастило познайомитися з новою збіркою, оцінили і рівень оригінальної поезії, і якість перекладу. До книги “Інтервенція сонця” увійшли кілька ранніх віршів, вірші, написані в період з початку дев’яностих до початоку нульових, і велика частина поезії останніх років. Вірші лягли в три розділи – філософські, громадянської тематики і ліріка.Така різноманітність дає можливість україномовним читачам познайомитися з великим творчим діапазоном поета Олександра Коротко. Книга присвячена пам’яті Павла Загребельного, не тільки талановитого українського письменника, а й шанувальника поетичного дару свого молодшого побратима. До книги органічно увійшов фрагмент передмови, написаний Павлом Архиповичем ще в 2000 році до збірки віршів Коротко “Знебарвленi сни”, де слова метра теж звучать, як поезія: «Це як нетканий шовк. Неписані рядки. Немовлені слова. Слова тільки подумані. Ось поет подумав, і це передалося вам, як навіяння, як одкровення, як магія. Вірші не для читання вголос, а для споглядання, для вбирання поглядом…» Ця збірка – тріо талановитих людей: автор, рецензент та художник. На обкладинці – робота пастеллю геніального Івана Марчука з колекції Олександра Коротко. Автор вибрав її не випадково. Зображення таке ж містично відсторонене, як і більшість його власних творів. Наприклад, цей:  
* * * В прощальной тишине, где прячем мы утраты с печальной радостной тоской, где ночь и жизнь так падки на расплаты, где звёзды под окном текут рекой, я забываю жить, хотя рукой подать до белоснежных писем, почтовых голубей, летящих к нам из поднебесной выси, из рукопашной тьмы времен, где строчек хоровое пенье тревожит предрассветный лист, где катятся слова с горы высокой вдохновенья неистово в мою судьбу, в мой сон на бис. * * * В прощальній тиші, де ми сховали втрати з печаллю радості і тугою гіркою, там, де життя і ніч охочі на розплати, де зорі під вікном пливуть рікою, я випав із життя, хоча на віддалі руки листів стіжки, як біла ніжність поштових голубів, які до нас летять із піднебесся слів, із рукопашної пітьми часів. Там що рядок – хорів то співи хвилюють росами ранковий лист, і падають слова з висот натхнення шалено в мою долю, в мій сон на біс.