Поетична збірка з парадоксальною назвою «Оплески мертвих рук» (рос. «Рукоплесканье мертвых рук») вийшла друком у Києві 1998 року. Вірші були незвично концентрованими за думкою і новаторськими за манерою письма. Виникло бажання помістити в різних розділах книжки ілюстрації, які органічно увійшли б до збірки завдяки своїй несхожості на традиційну книжкову графіку. Так на сторінках цієї книжки з’явився художник Віктор Бабанін.
![](https://korotko-poetry.com/wp-content/uploads/2020/10/06-300x300.jpg)
![](https://korotko-poetry.com/wp-content/uploads/2020/10/05-300x300.jpg)
Олександр Коротко 2009 року, через десять років після видання книжки «Оплески мертвих рук», написав вірш «Графіка» про художників, чия творча доля настільки ж непроста, як і їхні талановиті творіння. Частково він адресований і Віктору Бабаніну.
![](https://korotko-poetry.com/wp-content/uploads/2020/10/p0001.jpg)
![](https://korotko-poetry.com/wp-content/uploads/2020/10/p0003.jpg)
![](https://korotko-poetry.com/wp-content/uploads/2020/10/p0002.jpg)
ГРАФІКА
Навіщо розглядати і чекати припливу пошматованої часом уяви? Тут усе мікроскопічно, та й на скупість давно захищено права. На безсердечному виднокраї, що впав горілиць, лежить загадкова даність, наче негатив доносу художника на власний смуток. Я знав небагатьох. До одних прийшов порятунок задовго до ненаписаних картин, інші чекали, коли їх зрадять, щоб не муляти в урядових місцях очі успішним. Художник у графіці — вісь координат: по вертикалі — тінь Кафки, у горизонтальній площині — розлука любові, і точкою відліку слугує нуль, такий собі непотрібний колобок, як сонце, але тільки чорного, мабуть, кольору. Усім очікуванням всупереч безстрашність із небес стікає водостічними трубами безбарвних дощів. На звалищі сміттєвої любові і чорнокнижники, і ворони, сюжет графічний без воєн і полководців, один лиш біль й щуплявий сон із Дюрерівських захмелілих вотчин. Пензель поплавком стирчить із банки, сьогодні не клює, малюнки вирізали паспарту із власної душі. А охочих зрозуміти все менше. У присінку, де і сіней нема, слинявим пальчиком погрожує буденність неприборканих вождів. Не можна намалювати мрію. Художника втому можна підкувати запоєм, тишею, але ненадовго. У німій квартирі графіка скупа графіка гордовитіша за його непрожиті історії. Спогадів жалюгідне блукання, як у монотипіях дзеркальних, стоїть, насупившись, на тонких ніжках буття. Зосередженість і злість розгулюють голяка. Блошиний ринок дрібниць, деталей занепалих, сюжет безкрайньої порожнечі. Як протриматися день, художник знає, а далі — все, глухий кут. Забитися б у кут темряви і по протоках долі, по судноплавних цих річках, доплисти до берегів дитинства, та всі паперові кораблики світанку, на жаль, стоять на якорі надій.
![](https://korotko-poetry.com/wp-content/uploads/2020/10/snizy-2-300x122.jpg)
![](https://korotko-poetry.com/wp-content/uploads/2020/10/vnizzz.jpg)
Віктор Бабанін народився 1963 року в Криму. Закінчив Сімферопольське художнє училище імені Самокиша. 1985 року на весняній виставці Кримського товариства сучасного мистецтва вісімдесят п’ятого року в Художньому музеї вперше виставив дванадцять своїх робіт. Художник володіє і пензлем, і пером, проте графіка — його улюблений жанр. Це малюнок, акварель, офорт і монотипія — відбиток, виконаний у єдиному екземплярі, штучний предмет мистецтва. У монотипії він поєднав навички малювальника з особливою технікою створення дзеркального зображення на пластині та його перенесення на папір за допомогою офортного верстата. Віктор Бабанін — лауреат премії Ради Міністрів АРК у галузі образотворчого мистецтва, член Спілки дизайнерів України, член Кримського товариства сучасного мистецтва, Почесний член Академії мистецтв Гайдельберга (Німеччина). Учасник вітчизняних і зарубіжних персональних виставок у містах Криму, України, Росії, Литви, Німеччини, Італії, Швейцарії, Канади та інших країн; ініціатор і учасник колективних художніх виставок, фестивалів, конкурсів, гуманітарних акцій і соціальних проєктів. Роботи експонуються в музеях і прикрашають громадські центри й державні установи, перебувають у приватних зібраннях. Кілька робіт куплено для колекції Ватикану. Як художник-ілюстратор книжок (понад тридцять) і літературних журналів у 2004 році був прийнятий до Спілки письменників. Дві його перші роботи в царині книжкової графіки — це оформлення роману Василя Аксьонова «Острів Крим» (1993) та ілюстрації до поетичної збірки Олександра Коротка «Оплески мертвих рук» (1998). Обидві книги сьогодні — бібліографічний раритет.