***
Час став
комом у горлі —
вежею,
хмарочосом,
що зростає
й проростає
крізь
непрожите
життя,
крізь шал
тривоги
з монотонною
незмінністю
тихого болю
надій,
де постскриптум
очікувань
ховає сльози
розлуки
в знебарвленій
росі.
Небо, хто ти?
Байдужий
спостерігач,
чи жертва
віддзеркалень
буднів смерті,
заштрихованих
війною?
Наші ночі —
підземелля.
Але ми
виходимо
до світла
й в обіймах
світанку
ховаємо
біль
своїх сердець.
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…
Надія обирає тих, хто вже перестав її чекати. Бо саме вони здатні подарувати її іншим.…
Пісня на вірш Олександра Коротко. Матеріали використані у відео із відкритого ресурсу www.war.ukraine.ua
* * * Колісниці ангельських сліз вже четвертий рік котяться з вершини наших сердец на…
Слова бузкові –що райські ку́щі,і трунки терпіння –гіркі з садів,квітучішв помині,й долоні чужівже гартують ножі,й…