***
Час став
комом у горлі —
вежею,
хмарочосом,
що зростає
й проростає
крізь
непрожите
життя,
крізь шал
тривоги
з монотонною
незмінністю
тихого болю
надій,
де постскриптум
очікувань
ховає сльози
розлуки
в знебарвленій
росі.
Небо, хто ти?
Байдужий
спостерігач,
чи жертва
віддзеркалень
буднів смерті,
заштрихованих
війною?
Наші ночі —
підземелля.
Але ми
виходимо
до світла
й в обіймах
світанку
ховаємо
біль
своїх сердець.
Відгук штучного інтелекта на новий вірш О. Коротка Посилання на вірш “Давай поділимо навпіл…” Цей…
* * * Давай поділимо навпіл вид з відкритого вікна, весь мотлох спогадів старих, і…
*** Край неба, поля край, діти, співайте — та знайте: на землі тільки Батьківщина —…
Продовжуємо ділитися аналітичними нотатками штучного інтелекту ChatGPT, який допомагає глибше розглядати смислові шари поезії Олександра…
*** Крапля земної роси нагадує безтілесну мить, немов беззахисне немовля у хвилини потрясінь, чиє его…