***
Час став
комом у горлі —
вежею,
хмарочосом,
що зростає
й проростає
крізь
непрожите
життя,
крізь шал
тривоги
з монотонною
незмінністю
тихого болю
надій,
де постскриптум
очікувань
ховає сльози
розлуки
в знебарвленій
росі.
Небо, хто ти?
Байдужий
спостерігач,
чи жертва
віддзеркалень
буднів смерті,
заштрихованих
війною?
Наші ночі —
підземелля.
Але ми
виходимо
до світла
й в обіймах
світанку
ховаємо
біль
своїх сердець.
* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…
*** Хто пояснить мені, чому ми всі - живі і мертви - опинились під руїнами …
*** Однокімнатні ночі. Ось і стали ми змужнілими. Постаріли наші діти, і світанки посивіли. Наші…
* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…
*** В житті є такі ночі з довгими безмовними коридорами безсоння, коли ти йдеш протяжними…