***
Час став
комом у горлі —
вежею,
хмарочосом,
що зростає
й проростає
крізь
непрожите
життя,
крізь шал
тривоги
з монотонною
незмінністю
тихого болю
надій,
де постскриптум
очікувань
ховає сльози
розлуки
в знебарвленій
росі.
Небо, хто ти?
Байдужий
спостерігач,
чи жертва
віддзеркалень
буднів смерті,
заштрихованих
війною?
Наші ночі —
підземелля.
Але ми
виходимо
до світла
й в обіймах
світанку
ховаємо
біль
своїх сердець.
«Стус» Олександра Коротка: п’ятимовне видання поеми у Glagoslav Publications У видавництві Glagoslav Publications представлено п’ятимовне…
В одній із моїх книг, присвячених поезії в один рядок, а саме «ТРАНСКРИПЦІЯ ДУМКИ», що…
* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…