Авторський сайт Олександра Коротка

***

Час став

комом у горлі —

вежею,

хмарочосом,

що зростає

й проростає

крізь

непрожите

життя,

крізь шал

тривоги

з монотонною

незмінністю

тихого болю

надій,

де постскриптум

очікувань

ховає сльози

розлуки

в знебарвленій

росі.

Небо, хто ти?

Байдужий

спостерігач,

чи жертва

віддзеркалень

буднів смерті,

заштрихованих

війною?

Наші ночі —

підземелля.

Але ми

виходимо

до світла

й в обіймах

світанку

ховаємо

біль

своїх сердець.