***
Крапля земної роси
нагадує безтілесну мить,
немов беззахисне немовля
у хвилини потрясінь,
чиє его живе
в гамівній сорочці очікування
і не бажає мати родинних зв’язків
з епохою інквізиторів,
із катарсисом
новонароджених сліз,
що ведуть до епілогу
здійснених страждань,
позбавлених приспіву тиші
й чуттєвої любові
до піщинок часу –
крупинок буття,
що несуть золоті яйця
втрат
у кунсткамері
пісочного годинника.
Що це –
притулок бездомної порожнечі
чи казенний вік
войовничих ночей
у пустелі слів?
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…