Коли сонце в ляльковому театрі світанку
виходить на сцену життя,
з’являється хтось і дає можливість
сонцю дограти свою роль,
поки завіса заходу,
мов гільйотина,
опускається на землю.
Але це лише гра.
Наступного дня вистава повторюється.
Сонце корінням променів —
нервовими закінченнями любові —
проростає в холодному серці землі
і з настанням весни
виходить на світ
та зігріває теплом своїх надій
людське море вітряних бажань.
Любов —
це радість відчаю,
це гріх, успадкований від Адама й Єви,
що зробив людей смертними.
Любов —
це втеча від розміреного й буденного,
це пекло і рай,
які, взявшись за руки,
спалюють твою душу
шаленим вогняним бажанням,
і ти не в силі встояти.
Так починається любов.