Коли сонце в ляльковому театрі світанку
виходить на сцену життя,
з’являється хтось і дає можливість
сонцю дограти свою роль,
поки завіса заходу,
мов гільйотина,
опускається на землю.
Але це лише гра.
Наступного дня вистава повторюється.
Сонце корінням променів —
нервовими закінченнями любові —
проростає в холодному серці землі
і з настанням весни
виходить на світ
та зігріває теплом своїх надій
людське море вітряних бажань.
Любов —
це радість відчаю,
це гріх, успадкований від Адама й Єви,
що зробив людей смертними.
Любов —
це втеча від розміреного й буденного,
це пекло і рай,
які, взявшись за руки,
спалюють твою душу
шаленим вогняним бажанням,
і ти не в силі встояти.
Так починається любов.
admin

Recent Posts

Доктор Гільсдорф про поему Олександра Коротка «СТУС»

Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…

1 тиждень ago

“СТУС”

[/audio]

2 тижні ago

Презентація професорки Анни Беднарчик для мистецько-літературного вечора присвяченого поемі «СТУС»

У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…

3 тижні ago

“Лезо сонця…”

* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза  ніжною лялечкою безправного щастя…

1 місяць ago

Майкл Пурсглов про поему Олександра Коротка «СТУС»

Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…

1 місяць ago