Проїздом. На швидкості літ.
Батьківщина дитинства —
провінційна, як саме життя.
Дім, де варварська плоть вітрів
тривожить душу провулків
безсонням осінніх днів,
де ніч не спить, а тихо дивиться,
як зорі за тином снів
муркочуть і тужачи плачуть,
і очікують зранку
роси отруєне молоко.
Сад незвіданий стоїть
скалкою в пам’яті —
забутою й приреченою.
Усі старання ведуть у нікуди,
зникають, втрачаються з виду,
мов мурашиний слід,
розчавлений випадковим
перехожим, мрійником,
у якому я впізнав себе.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…