Смертельно-блідий
місяць
заледенів над містом
у зібганій поставі,
читаючи молитву
поминальну.
Місто в облозі, а міста
НЕМАЄ.
Лиш стогін під завалами
ТЕАТРУ.
Залишився театр воєнних
дій,
але театру більш
НЕМАЄ.
Він пам‘ятником став,
став братською могилою
для тих сердець,
що перестали битись
в його обіймах кам‘яних
назавжди.
І не питайте,
де жорсткіше спати
в підвалах
чи на перинах хмар
пухових.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…