***
Пройшли поминальні дні
травневих дощів — сльози земних,
і прах загиблих на війні
небожителів.
За плечима — три роки страждань.
І як нам із цим жити —
вирішувати нам і тільки нам.
На початку було Слово
а тепер — слова, слова…
а слова, як люди, втомились.
Так буває.
Та все мине. Минеться й це.
А Україна?
Що Україна?
Вона буде відбудована —
неминуче й незворотно.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…