***
Зніміть з неба
декорацію
сонця
над нашою
війною.
Розкрийте
вени
нічних сирен,
тривогою
виснажених.
Яке цнотливе
звикання
до фантомних
болів
убитих міст
і сіл.
Невже це лише
пролог
до тих чотирьох
поза часом
років,
схожих на рябінь
дощів,
продроглих
від вічної розлуки.
Та памʼяті
живі острови,
з приливами
мовчазних
спогадів,
рятують наші
душі –
вони світліші
і ніжніші
за слова.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…