***
Хто пояснить
мені,
чому ми всі –
живі і мертви –
опинились
під руїнами
вічності.
А ж бо все так
добре починалось.
Було босоноге
дитинство
під наглядом
до болі в очах
блакитного неба.
І була юність
з приливами
захвату,
і з білими
наливами весен.
Невже не тільки
я один чую,
як бʼється ночами
наше серце –
одне на всіх.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…