… А ми йшли
по спадаючому колу
зникаючих подій
і чудилося мені,
що стає нас
з часом менше
нуля.
І контури полонених
думок,
як кола на воді
зникали на очах
останніх
молитовних днів.
І коли нас залишилося
тільки двоє,
наші обличчя стали схожі
на обличчя Адама і Єви.
І Голос сказав: “Біжіть
і не озирайтеся.”
Але вже було пізно.
Коло замкнулося.
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…