… А ми йшли
по спадаючому колу
зникаючих подій
і чудилося мені,
що стає нас
з часом менше
нуля.
І контури полонених
думок,
як кола на воді
зникали на очах
останніх
молитовних днів.
І коли нас залишилося
тільки двоє,
наші обличчя стали схожі
на обличчя Адама і Єви.
І Голос сказав: “Біжіть
і не озирайтеся.”
Але вже було пізно.
Коло замкнулося.
* * * Люди ті самі речі. Розкидані абияк. Старіють, зношуються, просто губляться. Ось ще…
* * * По світлому шляху непізнаних доріг, що світу білому не обіцяв зажури, вздовж…
Руїни заходу сонця звисають над землею червоними гронами винограду, напоєного мирним сонцем. А перед трибуною…
* * * Коли ми мовчки співаємо і плачемо - ми сумуємо. Остиглі камені кохання…